Поезiї

Украинка Леся

Обiзвався голос долi:

"Гей, бiжiте, панськi слуги,

Та спiймайте вiтра в полi!

Не турбуйся ти даремне,

Все одно, вельможний пане,

Вловиш нас сьогоднi десять,

Завтра двадцять знов настане!

Нас таки чимале вiйсько,

Маєм свого отамана,

Вiн у нас одважний лицар,

Врештi, вiн знайомий пана…"

Мов крiзь землю провалився

Той спiвець, утiк од лиха.

А Бертольд сидiв i думав,

Далi

так промовив стиха:

"Маєм свого отамана!
–

Ось де корiнь цiлiй справi!

Ну, та я тепера хутко

Положу кiнець забавi!"

Тут вiн двох щонайвiрнiших

Слуг до себе прикликає

I до нашого поета

У хатину посилає:

"Ви скажiть йому вiд мене,

Що я досi пам'ятаю,

Як пiснi його втiшали

Нас колись в чужому краю.

Власне я тепер бажаю

Дать йому за них заплату:

Я поетовi дарую

В себе в замку гарну хату.

Я його талан спiвацький

Так високо поважаю,

Що спiвцем своїм придворним

Я зробить його бажаю.

Ви скажiть, що вiн у мене

Буде жити в шанi, в славi,

Тiльки, звiсно, хай забуде

Рiзнi вигадки лукавi".

Слуги зараз подалися

До убогої оселi,

Принесли вони поету

Тi запросини веселi.

Усмiхаючись, вiн слухав

Те запрошення знаднеє,

А коли вони скiнчили,

Так промовив їм на сеє:

"Ви скажiте свому пану,

Що заплати не бажаю,

Бо коли я що дарую,

То назад не одбираю.

Хай вiн сам те пригадає,

Що то ж я йому дав злото,

Хоч тепер об тiм жалкую,

Краще б кинув у болото!

Ви скажiть, що я не хочу

Слави з рук його приймати,

Бо лихую тiльки славу

Тiї руки можуть дати.

Золотих не хочу лаврiв, -

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увiнчаюсь,

То поетом вже не буду.

Не поет, у кого думки

Не лiтають вiльно в свiтi,

А заплутались навiки

В золотiї тонкi сiтi.

Не поет, хто забуває

Про страшнi народнi рани,

Щоб собi на вiльнi руки

Золотi надiть кайдани!

Тож пiдiте i скажiте,

Що поки я буду жити,

Не подумаю довiку

Зброї чесної зложити!"

З тим вернулись вiрнi слуги

До Бертольда i сказали:

"Так i так поет вiдмовив,

Ми даремне намовляли…"

Аж скипiв Бертольд, почувши

Гордовитую вiдмову,

До поета посилає

Посланцiв тих самих знову:

"Ви скажiть сьому зухвальцю,

Що тепер настав день суду,

Що терпiв його я довго,

Але бiльш терпiть не буду.

Коли

вiн складання вiршiв

Бунтiвничих не покине,

То в тюрму його закину,

Там вiн, клятий, i загине!"

Знову слуги подалися

До убогої хатини

I, пiдходячи,почули

Тихий бренькiт мандолiни.

У вiкно зирнули слуги,

Бачать: зiбрана громада,,

Всi стоять навколо лiжка,

Мов якась таємна рада!

Утомивсь поет вiд працi,

Третiй день лежить в недузi,

Слухачi навколо нього

Посхиляли чола в тузi.

А поет усе то грає,

То щось пише на паперi

Й роздає писання людям, -

Тут вступили слуги в дверi.

Всi метнулись хутко з хати,

I поет один зостався,

Подививсь на слуг спокiйно,

Гордовито привiтався.

Всi Бертольдовi погрози

Слухав мовчки, усмiхався.

А коли скiнчили слуги,

Так до них вiн обiзвався:

"Ви скажiть свойому пану,

Що готовий я в дорогу,

Тiльки хай велить прислати

Слуг ще двох вам на пiдмогу.

На запросини ласкавi

Я не можу встать з постелi,

Вам нести мене прийдеться

Аж до нової оселi.

Та й в темницi буду вiльний, -

Маю думи-чарiвницi,

Що для них нема на свiтi

Нi застави, нi границi.

I мого прудкого слова

Не затримає темниця,

Полетить воно по свiтi,

Наче тая вiльна птиця.

З словом зiллються в темницi

Гiркий жаль i тяжка туга,

I тодi потрiйна стане

I страшна його потуга.

I поет вiд свого люду

Не почує слiв догани

В день сумний, коли на нього

Накладатимуть кайдани!"

Так довiку у темницi

Довелось поету жити,

За тюремний спiв вiн мусив

Головою наложити.

Та зосталися на свiтi

Молодi його нащадки,

Що взяли собi у спадок

Всi пiснi його, всi гадки.

Здiйнялось повстання в краю,

I Бертольда вбили люде,

Та й гадали, що в країнi

Бiльш неволi вже не буде.

Та зостався по Бертольду

Молодий його нащадок,

I пиху його, й маєтки

Вiн забрав собi у спадок.

I тепер нащадки графськi

Тюрми мiцнiї будують,

А поетовi нащадки

Слово гостреє гартують.

Проти дiла соромного

Виступає слово праве -

Ох, страшне оте змагання,

Хоч воно i не криваве!

А коли вiйна скiнчиться

Того дiла й того слова,

То скiнчиться давня казка,

А настане правда нова.