Поезiї

Украинка Леся

Той велет сильний був колись не тiлом лиш, а й духом, всi людськi пута й кайдани зривав єдиним рухом.

Його збороти не могла нiяка мiць ворожа, поки на нього не прийшла таємна кара божа.

Чим велет бога прогнiвив, того Лаврiн не вiдав.

Питала потiм я й старих, та жоден не повiдав.

Не встрелив велета господь своїм ясним перуном, а тiльки сном його накрив, немов м'якеньким руном.

Сон, кажуть, божа благодать, - нi, часом кара божа!

Спiткала велета у снi пригодонька

негожа.

Лiг велет - думав, на часок, та й спить уже столiття, землею заснiтився весь i марить про страхiття.

Бо скористали вороги з його важкої млостi, безкарно точать з нього кров i трощать бiлi костi.

Вже оснували тiло все залiзними дротами, припали до глибоких ран неситими ротами.

Не раз до серця глибини сягають хижi руки, а велет спить камiнним сном, хоч терпить лютi муки.

Часами болiсно у снi наморщить густi брови, тодi стинаються й шумлять гаї, лiси, дiброви.

Як дошкулить несвiтський бiль, вiн трохи ворухнеться, по тiлу корчi пробiжать, уся земля здригнеться.

Та не бояться вороги, гадають: "Ет, примара!"

Але ущухне божий гнiв, минеться й божа кара.

I встане велетень з землi, розправить руки грiзнi i вмить розiрве на собi усi дроти залiзнi.

"Все, що налипло на йому, одразу стане руба…" - хлоп'я спинилось. Нам обом волосся стало дуба.

"Коли ж вiн встане?" - тремтячи, спитала я хлопчину.

"За рiк, сто рiк чи за безрiк, а може, й в сю хвилину".

Тут раптом вихор налетiв, i дерева здригнули.

Ми, як сполоханi пташки, до хати враз майнули…

Кохана стороно моя!

Далекий рiдний краю!

Щораз згадаю я тебе, то й казку сю згадаю.

Єгипет, 5/II 1913

СIМ СТРУН

(Посвята дядьковi Михайловi)

DO

(Гiмн. G r a v e*) * Урочисто (iтал.).

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

I буде струна урочисто i тихо лунати,

I пiсня вiд серця поллється.

По свiтi широкому буде та пiсня лiтати,

А з нею надiя кохана

Скрiзь буде лiтати, по свiтi мiж людьми питати,

Де схована доля незнана?

I, може, зустрiнеться пiсня моя самотная

У свiтi з пташками-пiснями,

То швидко полине тодi тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Лiтатиме в чистому полю,

Здiйметься високо-високо в небеснi простори

I, може, спiтка тую долю.

I, може, тодi завiтає та доля жадана

До нашої рiдної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя

безталанная мати!

RЕ

(Пiсня. В r i o s o*) * Весело (iтал.).

Реве-гуде негодонька,

Негодоньки не боюся,

Хоч на мене пригодонька,

Та я нею не журюся.

Гей ви, грiзнi, чорнi хмари!

Я на вас збираю чари,

Чарiвну добуду зброю

I пiснi свої узброю.

Дощi вашi дрiбненькiї

Обернуться в перли дрiбнi,

Поломляться ясненькiї

Блискавицi вашi срiбнi.

Я ж пущу свою пригоду

Геть на тую бистру воду,

Я розвiю свою тугу

Вiльним спiвом в темнiм лугу.

Реве-гуде негодонька,

Негодоньки не боюся,

Хоч на мене пригодонька,

Та я нею не журюся.

МI

(Колискова. A r p e g g i o*) * Тут: акорди на арфi (iтал.).

Мiсяць яснесенький

Промiнь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти, малесенький,

Пiзнiй бо час.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!

Гiрка хвилинонько!

Лихо не спить…

Леле, дитинонько!

Жить сльози лить.

Сором хилитися,

Долi коритися!

Час твiй прийде

З долею битися, -

Сон пропаде…

Мiсяць яснесенький

Промiнь тихесенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

FA

(Сонет)

Фантазiє! ти, сило чарiвна,

Що збудувала свiт в порожньому просторi,

Вложила почуття в байдужий промiнь зорi,

Що будиш мертвих з вiчного їх сна,

Життя даєш холоднiй хвилi в морi!

Де ти, фантазiє, там радощi й весна.

Тебе вiтаючи, фантазiє ясна,

Пiдводимо чоло, похиленеє в горi.

Фантазiє, богине легкокрила,

Ти свiт злотистих мрiй для нас одкрила

I землю з ним веселкою з'єднала.

Ти свiтове з'єднала з таємним,

Якби тебе людська душа не знала,

Було б життя, як темна нiч, сумним.

SOL.

(R o n d e a u*) * Рондо (пал.).

Соловейковий спiв навеснi

Ллється в гаю, в зеленiм розмаю,

Та пiсень тих я чуть не здолаю,

I веснянi квiтки запашнi

Не для мене розквiтли у гаю, -

Я не бачу весняного раю;

Тiї спiви та квiти яснi,

Наче казку дивну, пригадаю -

У снi!..