Московство
Шрифт:
В УРСР є 5500 шкіл з московською мовою навчання. В середніх школах з українською мовою навчання на цю мову й літературу виділено 2046 годин, а на московську — 1365 [439] . Московська мова є обов’язковою в УСІХ школах України, а українська не обов’язкова в жодній москвомовній. Та й в україномовних учителі-москвини викладають своєю мовою, бо не знають і не хочуть вчити української.
З 19 дитячих журналів в Україні лише три україномовні. Та й з них два («Барвінок» і «Піонерія») дублюються московською.
[439]
«Радянська Україна», 5 грудня 1965.
Як московщаться українські міста, видно з таких цифр. З усіх учнів до
[440]
«Правда», 16 грудня 1965.
За московською статистикою українці становили в 1960 році 76,8% населення УРСР, а москвини 16,9%. Але у вузах УРСР студентів-українців було 62,5%, а москвинів — 30% [441] , тобто кожні 10 тисяч москвинів в Україні мали у вузах 177 дітей, а кожні 10 тисяч українців — лише 81 [442] . Року 1960 серед науковців УРСР українці становили лише 48,3%. З усіх науковців-українців працювали в Україні лише 63,6% [443] .
[441]
«Высшее образование в СССР», 1961.
[442]
«Народное хозяйство СССР в 1965 году».
[443]
«Высшее образование в СССР», 1960.
Наукові звання затверджує імперське міністерство освіти. Всі москвини СРСР змушені писати дисертації московською мовою. У Львівському університеті було написано за 1944–1960 роки 365 дисертацій. З них 312 (85,5%) — мовою московською. В 1960 р. в Україні було написано дисертацій українською мовою лише одинадцять; в 1966 р. в Києві написано 25 дисертацій — усі московською мовою [444] . З 90 дисертацій на історичні теми, поданих до Москви, лише 12 — з України, а з них половину написали москвини [445] .
[444]
«Українська мова в школі», квітень, 1961.
[445]
Див.: «Вопросы истории КПСС», червень, 1967.
Сучасна Московщина пригадала ще один старий спосіб боротися з українською мовою. Петро І наклав 1724 року 1 тисячу рублів штрафу на друкарню Києво-Печерської Лаври за те, що надрукувала «Тріодь» «противно печатанным в московской типографии». Міністр П. Валуєв наказав 1876 р. друкувати «без никаких отступлений от российского правописания» навіть історичні документи, писані стародавньою українською мовою. Український правопис помосковщено 1923 р., вдруге — 1928 р. (затверджений М. Скрипником), втретє — 1934 р. (затверджений А. Хвилею-Мусульбасом), вчетверте — 1945 р. (затверджений П. Тичиною). Та цього, виявляється, замало. Директор школи в Києві Б. Андрущенко пише: «Хоч правопис української мови в основному вже узгоджений з правописом московської мови, однак є ще багато різниць, і вони створюють труднощі учням. Час уже усунути ті різниці. Узгодження правописів матиме великий виховний вплив» [446] . Уряд УРСР скликає нараду вчителів, мовознавців, письменників тощо, а перед нею газети зчиняють несамовитий галас про «буржуазний націоналізм», і нарада просить уряд УРСР (не СРСР) вилучити з української мови застарілі літери, правопис, застарілі граматики і словники.
[446]
«Радянська oсвіта», 5 грудня 1962.
Монархічна Московщина дозволяла Україні театральні вистави: «Ой, не ходи, Грицю», «Сатана в бочці», «Москаль-чарівник», але забороняла ставити європейські п’єси українською мовою. Дозволяла танцювати гопака, але забороняла український балет. Дозволяла співати українських народних пісень, але забороняла українську оперу. Дозволяла видавати оповідання з селянського життя М. Вовчка, але забороняла П. Кулішеві переклади українською мовою В. Шекспіра. Одне слово, культивувалося примітивне малоросійство.
Першу московську енциклопедію (81 том) видали в ХХ ст. в Петербурзі німці Брокгауз та Ефрон. В Європі перший азбуковник уклав 75 року по РХ римський науковець Пліній. Англія, Франція, Німеччина мали свої азбуковники вже в XVII ст. Після 1917 р. Московщина видала: 51-томну «Большую Советскую Энциклопедию» двома виданнями, 10-томну малу (три видання), 38-томну технічну, 38-томну медичну, 12-томну історичну, 10-томну літературну, 10-томну дитячу, 1–2–3–4–5-томні з окремих галузей науки, техніки, мистецтва.
Галичани почали 1930 року друкувати у Львові тритомну енциклопедію «Книга Знання». Московщина саме провадила в Галичині величезну пропаганду про розквіт української культури в УРСР; тож змушена була дозволити Україні 1932 року створити окреме видавництво і видавати 20-томну «Українську Радянську Енциклопедію». Українські науковці склали перші три томи. Московщина 1934 року їх ув’язнила, зібрані матеріали забрала, закрила видавництво. Українські емігранти розпочали 1949 року друкувати за кордоном 9-томну «Енциклопедію Українознавства», надсилали її до іноземних бібліотек, зокрема до університетських, розпочали видавати її англійською мовою. Московщина затривожилася і відновила закрите 30 років тому видавництво Української Радянської Енциклопедії, яке видало з нечуваною в УРСР швидкістю: всі 17 томів за 6 років. В цій «українській» енциклопедії згадано тисячі москвинів, які не мали жодного стосунку до будь-чого українського. Водночас не згадано тисячі славетних, широко знаних українців. Навіть москвини закинули редакторам УРЕ запопадливе змосковщення і лакузтво» [447] .
[447]
Див. оцінки УРЕ в «Известиях», 16 березня 1960.
Українські пізні Івани не спромоглися до 1917 року скласти і видати повний словник української мови та словники технічно-наукової термінології. Мали лише словник Б. Грінченка, далеко не повний, та й він з’явився випадково: московський уряд не дозволив спорудити пам’ятника Т. Шевченкові, і зібрані на нього кошти використали на видання словника.
Після 1917-го заходилися поквапно укладати московсько-українські науково-технічні словники. Склали їх за 1920–1930 роки понад 30. Пам’ятаючи українсько-московську війну та селянські повстання, Московщина якийсь час не наважувалася заборонити українцям видавати словники. Лише знищила в 1933 р. ті словники разом з упорядниками, бо словники показували величезне багатство української мови.
Західно-європейські, романські мови утворилися з латинської, а германські — під її великим впливом. Латина не чужа Західній Європі і цілковито природно була там міжнародною і науковою кілька сторіч. Всі європейські університети навчали в XIV–XVIII ст. латинською мовою. Коли ж почали розвиватися європейські національні літературні мови, а науковий та технічний розвиток вимагав нових наукових та технічних термінів, європейці творили їх з латинського (і грецького) мовного багатства. Слов’янські мови майже не мають спільного з латинською і грецькою мовами словництва. Коли виникла потреба в нових наукових та технічних словах, слов’яни мали творити їх з латинської (і грецької), або з власного мовного запасу. Який спосіб застосувати — залежало від багатства чи бідності рідної мови. Давні слов’янські народи творили свої мови тисячоліттями, їхніх мовних скарбів вистачало для творення нових термінів і понять. Так чинили чехи та українці. У чехів спрацювала ще й відраза до всього німецького.