Московство
Шрифт:
Сто років тому француз А. де Кюстін писав, що московський цар щороку проголошує обов’язкові для всіх підданих історичні «правди», пристосовані до політичних потреб того дня [403] . Так і в СРСР.
Подивімося, як українці зникають у московській статистиці, а на їхнє місце з’являються москвини. Далося взнаки, що до 1926 р. багато української інтелігенції було змосковщено і в переписі називали себе москвинами, значна кількість простолюду теж не називалися українцями, а звикли вважати себе малоросами, отже, записувалася до москвинів. Навіть національно свідомі українці записувалися москвинами, бо не забули 1918— 1922 рр., коли в Україні розстрілювали людей лише за те, що їхні прізвища кінчалися на «енко». Москвини навмисно надають своїй самоназві «русский» двох змістів: національний і державний («Мама турок, папа грек, а я русский человек»). І таких «русских человеков» в імперії було і є більше, ніж самих москвинів. У СРСР 10 мільйонів немосквинів зазначили в переписі московську мову за свою рідну, отже, визнали себе за москвинів.
[403]
A. de Custin. «Journey of Our Times».
Вивезених з України і поселених по всьому СРСР українців записували до москвинів. І вони боялися і слова вимовити. Таких буде в СРСР, мабуть, не менше 15 мільйонів.
Рятуючись від московських катів в Україні, мільйони українців повтікали з України і поховалися в усьому СРСР. Задля безпеки змінювалися прізвища на московські. В переписі вони самі записували себе москвинами. Скільки мільйонів таких? Кілька мільйонів українських дітей, що виросли поза Україною, змосковщилися. «Статистика» записала їх до москвинів.
В СРСР жінок на 20,8 мільйона більше, ніж чоловіків. Чужинці, які були в УРСР, кажуть, що в селах жінок втроє більше. Тим-то в Україні багато українсько-чужинецьких подружжів. Прізвище заміжньої жінки — чоловіче, отже, московська статистика подружжя записує до московського, а не до українського.
Підрахувавши всі ці мільйони українців, записаних як москвини, назбираємо всіх українців щонайменше 72 мільйони. Московщина вигубила 12 мільйонів. Залишається 60 мільйонів. До цього числа прийдемо також, вирахувавши приріст (2,36%) за останні 100 років.
Скільки ж є москвинів у СРСР?
Монархічна Московщина не дбала про азійські племена та народи імперії: чувашів, черемисів, киргизів, татар тощо. Москвини називали їх «русскими инородцами», не визнаючи їх права на національне ім’я. Отже, тих «инородцев» приписали до москвинів. Так само роблять і в СРСР, лише на твердішому ґрунті. Московщина побудувала «инородцам» московські школи. Змосковщений півінтелігент пишається перед своїми земляками московською освітою, заохочуючи їх наслідувати «культурних» москвинів, насамперед вивчати їхню мову. І таких дуже багато, навіть серед народів старої культури, як от татари чи туркмени. Надаючи їхнім національним назвам лише географічного змісту, Московщина зараховує їх до москвинів. Щоправда, московська «статистика» подає певну кількість «русских инородцев» під їхнім національним ім’ям, але та кількість значно менша за правдиву. Їх має бути не менш 80 мільйонів.
Беручи до уваги великі втрати і велику смертність у СРСР і вираховуючи щорічний приріст 1,9%, можна вирахувати, що подана московською «статистикою» кількість населення СРСР 202,8 мільйона перебільшена десь на 12 мільйонів. Вираховуючи приріст чистокровних москвинів (1,68% щороку) за останні 100 років, знайдемо, що москвинів тепер не може бути більш як 50 мільйонів. Так приходимо до справжньої кількості в СРСР: українців — 60 млн. (32%), москвинів — 50 млн. (26%), інших — 80 млн. (42%).
Оповівши дещо (далеко не все) про московське людоморство, наведемо кілька прикладів московського нищення української культури та історичних пам’яток. Азіати-кочовики застосовують військову тактику «спаленої землі», відступаючи, лишають ворогові землю без людей, без харчів, без житла. Так робила Московщина 1709 р., відступаючи перед шведами, 1812 р. — відступаючи перед французами, 1941 р. — відступаючи перед німцями. У 1941 р. московське військо палило хліб на корені, переганяло на схід худобу, людей, висаджувало в повітря навіть церкви, школи. Те саме робило і німецьке військо, відступаючи в 1944 році. Обидва вороги України хочуть мати її за свою колонію, отже, використовували нагоду винищити якомога більше українців, щоби заселити Україну своїми людьми. Московщина вивезла в 1941 р. з України до Сибіру понад 1300 великих підприємств, понад 3 тисячі залізничних ешелонів техніки, знищила 54 домни, 119 мартенів, майже все устаткування шахт і рудників. Московщина та Німеччина знищили в Україні близько 16 тисяч підприємств [404] , 11 млн. худоби та коней, 10 млн. свиней. понад 10 млн. людей в Україні опинилися без даху над головою. Загалом руйнування в Україні оцінюються в 285 мільярдів рублів [405] .
[404]
Д.
[405]
М. Ляліков. «Советская Украина».
Губернатор України А. Лєвашов наказав 1832 року вирубати великий липовий 200-річний гай у Києві, що його насадив митрополит П. Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Києва. Ніякої потреби в тому нищенні не було; на вирубаному місці жодних будов чи вулиць не збудовано, і стояло те місце порожнє аж до 1863 року, коли кияни знову засадили його деревами. Наступник А. Лєвашова М. Анєнков наказав вирубати природний гай на київських горах. Без дерев ґрунт київських гір почав зсуватися в Дніпро. Року 1920 приїхав з Московщини до Києва Д. Сєлєзньов, якого московська влада призначила на головного директора всіх київських гаїв. Він наказав вирубати Могилин гай знову.
Гетьман К. Розумовський побудував у Батурині палац і насадив великий гай. Хоч той палац був 1922 року в жалюгідному стані, проте його можна було відбудувати і заснувати там велику школу. Замість цього московська влада зруйнувала остаточно той палац, а гай вирубала. На тому місці було 15 років румовище і росли бур’яни. На цих прикладах (а їх є ще тисячі) бачимо непереможну жагу і московської аристократії, і московської «демократії». Нищити, нищити, нищити все гарне, красиве, культурне.
Національні історичні пам’ятники — це ЖИВІ свідки історії народу. Їхня мовчазна мова нагадує людям про боротьбу їхніх предків за щастя нащадків. Ці живі свідки виховують у наступних поколіннях нових борців за національні ідеї, пов’язують мертвих, живих і ненароджених у безсмертну націю. Величезні стародавні будівлі, пам’ятники національним героям, їхні могили, мистецькі, малярські, різьбярські, літературні, музичні твори творять з несвідомого загалу націю. Знищити ті пам’ятки та пам’ятники, матеріальні й духовні — це один з засобів знищити народ. Московщина почала нищити українські історичні пам’ятки і пам’ятники на другий же день по нашій поразці у Переяславі 1654 р. Нищить їх і досі. Особливо посилила і прискорила нищення за останнє півстоліття. Згадуємо лише дещо.
Всі народи осілої хліборобської культури мали — і мають — культ предків. Народи мисливської, кочової культури (москвини, татари) не мають культу предків. Деякі зберігають спогади, але не культ. Народи хліборобської культури ставили померлим пам’ятники, молилися перед тими пам’ятниками, просячи допомоги предків. Так автоматично ті пам’ятники стали символом богів, а потім і самі стали богами в уявленні людей. Культ предків став частиною культу і духовності всієї Європи, співтворцем якої була й Україна, де були тисячі пам’ятників та скульптур. Українці просили не нищити, а передати до музеїв. Знищили, бо то — європейська культура. Московські соціалісти М. Бакунін, С. Нєчаєв та інші закликали у ХІХ ст., а В. Маяковський у ХХ ст. знищити всю європейську культуру. Закликали до цього і московські монархісти, К. Лєонтьєв, Ф. Тютчєв й інші.
В Україні були не окремі камені чи вбогі рештки історичних будівель, а лише напівзруйновані великі храми, фортеці, навіть міста. У Криму ще й у ХVIII ст. стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами. Після Атен та Риму тут були найбільші пам’ятки античної культури безмірної наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми. Свідок того вандалізму англійський професор Е. Кларк даремно благав князя Г. Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі гроші. У своїй книжці він запитує: «А що ж зробили би ті дикуни, якби вони — не дай Боже — захопили Атени чи Рим?» [406] . Напівцивілізовані татари за кілька століть свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські. «Народ-богоносец», «передовой, ведущий» знищив ці європейські храми. Навіть продати не захотів. Нищив, бо храми були живими свідками стародавньої високої культури в Україні того часу, коли в Московщині не знали навіть дерев’яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями, сирою рибою.
[406]
E. D. Clarke. «Travels in Russia».
Наші церкви Московщина почала нищити не 1917 року, але 200 років раніше. Нищили «богобоязненные христиане»-єпископи. Московський князь Андрій Боголюбський 1169 року сплюндрував Київ так, що татари 70 років пізніше вже не мали що нищити. За свідченням іноземців у Києві було 400 церков, він був багатший за тодішні Лондон і Париж [407] . Церква св. Василія в Києві з ХІІІ ст. потребувала відбудови. Московщина обернула її 1709 р. на військовий склад. Остаточно зруйнувала 1934 року, спаливши чудової краси іконостас. Київ поставив огорожу навколо руїн церкви св. Ірини з 1037 року, щоби зберегти ту стародавню історичну пам’ятку першого сторіччя християнства в Україні. Московщина зрівняла її з землею 1846 року, місце лишилося незабудованим півстоліття. Ті руїни доводили, що українці мали церкви вже 1037 року, коли «старший брат» ще тільки «пню молился», як свідчить московський історик [408] .
[407]
A. Campense. «Lettera d’Alberto Campense»; S. F. Herberstein. «Rerum Moscoviticarum Commentarii».
[408]
В. Ключевський. «Курс русской истории».