Меч і хрест
Шрифт:
– Але відьми не помирають у ніч на Івана Купала, – переконано заперечила їй Марійка. – Хіба що з перепою! Це ж одне з трьох найрозгульніших відьмацьких свят.
– Гаразд. Я тобі сказала, а ти як хочеш! – надулася Чуб.
– Гаразд. А що ти ще про Купала знаєш? – спробувала намацати хоч якусь версію подруга, що знала про Івана Купала одне: назва свята дивним чином об’єднала в єдине ціле християнського святого Івана Хрестителя і язичницьке божество Купало, що, на думку Марійки Ковальової, було однозначним свідченням мудрості православ’я, публічно суворого, але такого, що визнавало
– Та все! – самозакохано оголосила Землепотрясна. – Ніч перед святом Хрестителя – це наш слов’янський Хелловін, коли всяка нечисть, типу нас із тобою, може робити абсолютно все, що захоче.
– А ще що?
– Ну, папороть цвіте. Змії, навіть неотруйні, набувають сили. Купатися без оберега не можна, тому що водяний іменинник і до себе потягне: напевно, все, що опускається у воду цього дня, він сприймає як подарунок. А раніше на свято язичники дівчину топили – типу, йому в жертву. І любовні груповухи на березі влаштовували – тоді це не вважалося гріхом, а вважалось ідеальною ніччю для зачаття дітей.
– Про що це ви? – з кухні вийшов Мир із заклопотаним, відчуженим обличчям. – Я змушений поїхати, – прилип він очима до Марійки. – Ненадовго. – Мир спробував одірвати погляд, але не зміг. – Ти дочекаєшся мене? Дочекайся, будь ласка! Нам, – картинно провів він пальцем по горлу, – ось так договорити потрібно! Це важливо.
– А що сталося? Куди ти? – захвилювалася його непосидюча кохана, що не дослухала життєво важливе освідчення.
– Кока телефонував. Він одну практикантку з медучилища підчепив, зараз у кафе з нею зависає.
– І що вона розповіла?
– Багато цікавого, – абстрактно відповів Мир, із підозрою дивлячись на Чуб.
Та відповіла йому не менш нелюб’язним поглядом. Хоча підозру з Красавицького було знято, занадто гарні чоловіки викликали в Дарини приблизно ті самі почуття, що й у Марійки, – занадто великі купюри.
«Адже Марійка так нічого й не знає про присуху, – з жахом усвідомила вона. – Ой!»
– Говори при ній, адже ми всі разом, – поторсала закоханого Марійка.
– Гаразд, – знехотя мовив той. – Є серйозна зачіпка. Практикантка підтвердила, що божевільні поводились останні дві ночі, як справжні божевільні. Вчора її не було, їй розповідали. Але позавчора, коли вона чергувала, знадобилося декілька годин, аби зібрати й заспокоїти їх усіх. Митю, наприклад, знайшли тільки вдосвіта, під сходами за ящиками з новою апаратурою. І на одязі в нього була кров. Вони вирішили, що він поранився, й відразу ж відвели його до Снуровського…
– Митя – це той шизик, із яким ми вранці?.. – збудилася Землепотрясна.
Мир незадоволено скривився на її адресу. Лаконічно ввів ту в курс справи і знову нестримно поглядом прилип до Марійки:
– Митя, – підкреслив він, – справді там на привілейованому становищі. Такий наслідний принц психлікарні. По-перше, платник – батько, що розкаявся, справно вносить велику суму щомісяця. По-друге, лікар «дядько Киря» носиться з ним, як дурень із писаною торбою. Але це не найцікавіше. – Красень став чорніший за хмару. – Практикантка сказала, що з-поміж іншої історичної нісенітниці, яку любить повторювати наш принц, він стверджує, буцім
Розділ сімнадцятий,
який оповідає про те, що люди гинуть за метал
…синє полум’я вихопилось із землі; середина її вся освітилась і стала неначе з кришталю вилита; й усе, що було під землею, зробилося видимим, як на долоні. Червінці, дорогі камені у скринях, у казанах… Як безумний, ухопився він за ніж, і безвинна кров бризнула йому в вічі… Диявольський регіт загримів із усіх боків.
– Скарб гетьмана! – вискнула Дарина. – Все сходиться! В ніч на Купала відкриваються скарби! Але тільки тому, хто душу нечистому продасть, – пам’ятаєте, як у Гоголя? Ось чому його не лякає бетон: він сподівається, що після всіх обрядів скарб відкриється йому сам. Я ж тобі відразу про скарб сказала! І на Митю вказала перша: це він!
– Ти сказала: «та ось хоч він», – похмуро виправила Марійка. Вигляд у неї був чогось невдоволений. – Послухай, – розхвилювалася вона. – Обов’язково з’ясуй у цієї дівчини, чи є у Миті червона вітрівка. Вночі тато бачив когось у червоній куртці. А якщо у Миті такої немає, запитай, чи немає її в його лікаря.
– Але й це ще не все. – Мир похмуро подивився на кохану. – Позавчора практикантку послали кликати Митю до обіду, й вона знайшла його біля Кирилівської церкви, він розмовляв із дівчиною. Гарною й добре вбраною. У босоніжках із малиновими квітами…
– Рита? – приголомшено скрикнула Марійка.
– Скоріше за все.
– Ти мусиш показати медсестрі її знімок! – Марійка побігла за рюкзаком і повернулася вже повільним кроком, невпевнено стискуючи в руці фото їхньої групи: було видно, що віддавати його їй несподівано перехотілося.
Зачекавши, Мир узяв знімок із її невпевнених рук і завмер, утупившись у червоне сердечко, яким були обведені їхні обличчя.
– Марійко, – гірко сказав він. – Марійко… Я більше ніколи тебе не ображу. Я обіцяю, що ніколи не зроблю тобі нічого поганого!
І Дарину неприємно пересмикнуло від цієї фрази, чутої нею вже кілька десятків разів.
«Ну чому, – великодосвідчено замислилася вона, – всі чоловіки починають любовні стосунки з обіцянки не зробити тобі нічого поганого? І чому до нас доходить тільки з двадцять п’ятого разу: якщо, закохавшись, він раптом зарікається не робити нічого поганого, це означає лише те, що до тебе він уже спаскудив життя купі жінок. Втім, цьому і говорити нічого не потрібно, у нього це на пиці написано – великим почерком!»
Красавицький катастрофічно не подобався Дарині чимдалі більше, і не тому, що був такий уже поганий, а через те, що був живим і кричущим утіленням її провини.
«Через кілька годин присуха мине, і що тоді?.. Вона ж закохана, вона вже вірить, що він її любить! Може, підпоювати його регулярно?»
Чесне слово, заради подруги Чуб готова була навіть на це!
– І що ти в нім знайшла? – скривилася вона, ледве за красенем зачинилися двері. – У нім же, окрім пики, взагалі нічого немає!