Меч і хрест
Шрифт:
– Що ти цирк влаштовуєш! – кинувся до коханки Алекс, мимохідь стягуючи з себе майку. – Дарино, візьми.
– Зем, на, на… – затанцював Сані, вискакуючи з шуби.
– Що тут відбувається? Чому ви всі голі?! – гримнув обурений голос.
У дверях стояв розлючений директор клубу.
Підлеглі завмерли: Алекс із голим торсом, Завзята в трусах, Дарина лише в черевиках «як у Джоні Деппа».
Сані ожив першим і, підбігши до Чуб, дбайливо накинув на неї шубу. Дарина вчепилася в неї, немов у рятівне коло.
– Пробачте, – пропихтіла вона,
«Мамочко! Олександр!!!»
Вона очманіло втупилася в нього.
– Дарино, – прохрипів директор так, мовби в нього відразу пересохло в роті. – Ви повернулися?
– Чорта з два вона до тебе повернеться, жлобе! – верескливо заволав голубий. – І я йду! Я йду разом із нею! Ввесь мій балет!
– А я вже звільнився! – гаркнув охоронець.
– Дарино, але вам не треба йти, – зворушено мовив директор, зворушений власними словами: він тупо дивився просто себе, ніби ті були ганебними мильними бульбашками, що з незрозумілої причини випливли з його благопристойного рота. – Я можу навіть збільшити вам… вам… – Губи директора болісно напружилися, тужачись народити страшну й абсолютно неможливу обіцянку.
– Дарино, не йди, пробач мені! Це все я… – заголосила Завзята, кидаючись до неї, прохально зігнувши спину й широко розставивши руки, так, немов збиралась учепитися в Даринині коліна.
Чуб мимоволі відскочила вбік.
– Йди геть, суко заздрісна! – грубо відштовхнув коханку Алекс. – Як я тільки жив із тобою рік! Даринко… – рішуче зробивши крок до неї, він схопив Дарину за плечі.
Та перелякано хрокнула, стискуючись у грудку.
– Прибери від неї граблі, село! Котись до своєї жлобишки!
Сані з несподіваною ненавистю заїхав Алексу в живіт сильною балетною ногою.
Алекс упав на спину.
Завзята скрикнула.
Миттєво спітнівши, директор підбіг до Дарини, намагаючись відтіснити її в бік службових дверей.
Охоронець підхопився і, насупившись, пішов на танцівника.
«Зараз він зробить із нього…» – що саме Алекс зробить із Сані, Дарина не додумала, але виразно уявила собі перемішані з кров’ю, зламані риси друга, винуватого лише в тому, що позичив їй свою улюблену річ.
І тоді, підкоряючись лише натхненному інстинкту, вона закричала:
– Сашко! За мною! – І побігла геть, не бачачи, але відчуваючи тремтячими лопатками, як чотири тіла різко сіпнулися за нею, немов були прив’язані до її спини сталевими канатами. Чадний запах став іще відчутнішим. Вона чула: бійка урвалася не почавшись, і чотири Сашки мчать їй услід, забувши про міжусобну ворожнечу, об’єднані спільною вірою: «Вона покликала мене з собою!»
Вона впала на коліна, витягуючи ключі з-під каменя, і вскочила в сідло.
– Да-а-ашо! – вдарив їй у спину хор із чотирьох знавіснілих од розчарування голосів, але вона вже в’їжджала на пішохідний міст.
«А Сані б зі мною однаково не переспав, – із незрозумілим вдоволенням подумала вона. – Він і полюбив мене виключно як зірку – Раневську й Пугачову в одній особі!»
Перша
«Напевно, – з полегшенням зрозуміла вона, – я просто йому сподобалась!»
– Красуне, як тебе звуть? – крикнув той. Проте красуні було зовсім не до нього.
На мосту Метро історія повторилась.
– Дівчино, давайте познайомимось! – вивалився з вікна напіврозваленого «жигуля» якийсь спітнілий, усміхнений хлопчак із сумнівної якості зубами.
– Не хочу!
– А я дуже хочу! Дуже, дуже, дуже хочу… – заканючив він.
– Гей, чого до дівчини причепився? – рикнули на нього з сусідньої машини. – Дівчино, якщо він вас дістає… – грізно насупився лобатий хлопець із очима бультер’єра.
Але дівчина віртуозно обігнала обох, самовдоволено посміхаючись їхній реакції. Дорожній флірт був невід’ємною частиною Дарининого життя – до неї клеївся кожен десятий. Але видовище такої страхітливої краси, як голонога білявка в яскраво-червоній шубі, з гривою волосся, що розвівається за плечима, мусило діяти на незміцнілі чоловічі уми крутіше, ніж червона ганчірка на бика.
У кінці моста її очікувала пробка.
Дарина зупинилася. Суворий блондин у сірому костюмі, що сидів за кермом «мерседеса», швидко застрочив щось на глянсовій візитці й мовчки простягнув її їй. Вигляд у нього був таким, наче він сам не розуміє, навіщо робить це.
– Жінко в червонім, ви неповторні! – розбещено проспівав голос ліворуч.
Дарина машинально поглянула на візитку:
«Олександр Стольников… Сашко? Ні, просто збіг!» —
І, пхаючи її в кишеню, виявила там розтерзаний вузлик із смердючою присухою.
– Гей, lady in red, давайте знайомитися! – наполягав нахабний лівий голос.
– Ви Сашко? – уточнила вона нервово.
– А як ви здогадалися?! – сторопів плейбой на червоній «шкоді».
– Дівчино, що це у вас за парфуми? – азартно принюхався хтось ззаду. – Навіть я відчуваю. Як вони називаються?
– Одеколон «Саша»! – істерично гаркнула вона, пришпорюючи мопед.
– А я теж Саша!
– І я…
– Дівчино, куди ви від нас тікаєте?!
Пробка розсмоктувалась, і з ризиком для життя амазонка завиляла між машинами, миттєво оглухнувши від обурених сигналів, а вирвавшись на Набережне шосе, роздратовано викинула з кишені смердючу ганчірку і вивернула шовкову підкладку.
Запах гару вдарив їй у ніс.
– Гей, шубко! – закричали із зустрічної смуги.
І Дарина з жахом побачила, як величезний танкоподібний джип «хаммер» розвертається, порушуючи всі правила, і переконано прилаштовується ззаду. За ним, звідки не візьмися, з’явився чахлий безжурний «жигуль» з ароматизованою ялиночкою під лобовим склом.