Комедії
Шрифт:
Але доволі вже образ.
Я зараз же зроблю, як ваш велить наказ.
(Відходить),
Мар’яна
Гаразд.
Валер
(вертається)
Так знайте ж ви, що ви самі звеліли
Зробити вчинок цей, що був мені над сили.
Мар’яна
Так.
Валер
І що замір цей прийшов мені тому,
Що й ви вчинили так.
Мар’яна
Амінь
Валер
(відходячи)
Ну, годі; саме в час я вас тепер покину.
Мар’яна
Найкраще.
Валер
(знову вертається)
Був я тут останнюю хвилину.
Мар’яна
То й з богом.
Валер
Га?
Мар’яна
Чого?
Валер
Чи ви мене звете?
Мар’яна
Приснилось вам.
Валер
(повільно відходить)
Як так, то я й піду. Проте
Прощайте, панночко!
Мар’яна
Прощайте!
Доріна
Як я бачу,
Ви розум стратили через химерну вдачу.
А я навмисне вам сваритися дала,
Щоб тільки бачити, до чого б річ дійшла.
Валере, паночку!
(Хапає його за руку),
Валер
(ніби нехотя)
Чого тобі від мене?
Доріна
Ходіть сюди.
Валер
Душа моя кипить шалено.
Пусти: зроблю я те, що радила вона.
Доріна
Стривайте-бо.
Валер
Ні, ні, де річ непохитна.
Доріна
Ох!
Мар’яна
(набік)
Я йому гидка, тому й біжить так швидко.
Піду ж я, бо йому на мене глянуть бридко.
Доріна
(кидає Валера й біжить до Мар'яни)
І та! Куди ж це ви?
Мар’яна
Пусти.
Доріна
Та не біжіть!
Мар’яна
Ні, ні, Доріно, вже мене не зупинить.
Валер
(набік)
Я бачу, що мій вид
Так визвольмо ж її від нашої особи.
Доріна
(кидав Мар'яну й біжить до Валера)
Ви знов… Нехай вам біс! Який вас кат жене?
Ідіть лишень сюди та слухайте мене.
(Бере Валера й Мар'яну за руки).
Валер
(до Доріни)
Які твої думки?
Мар’яна
(до Доріни)
Що хочеш ти робити?
Доріна
Урятувати вас, а спершу помирити.
(До Валера).
Чого надулись ви? Скажіть — чи ви дурні?
Валер
Ти ш чула, що вона казала тут мені?
Доріна
(до Мар'яни)
Чи ошаліли ви, що ви в такому гніві?
Мар’яна
Ти ж чула тут сама слова його вразливі.
Доріна
(до Валера)
Дурниця все: вона — я можу присягти —
Одне бажа — щоб вас для себе зберегти.
(До Мар'яни).
Він любить тільки вас; ручусь я головою,
Що прагне він скоріш з’єднать вас із собою.
Мар’яна
(до Валера)
Навіщо раду ви дали таку гидку?
Валер
(до Мар'яни)
А нащо радитись, та ще про річ таку?
Доріна
Обоє ви дурні. От краще обніміться.
(До Валера).
Давайте руку.
Валер
(даючи руку Доріці)
Ну, та й що?
Доріна
(до Мар'яни)
І ви миріться.
Мар’яна
(даючи руку)
Навіщо?
Доріна
Ну, ходіть, не гайте дурно нас,
Бо ви й не знаєте, яке кохання в вас.
Валер і Мар’яна беруться за руки, не дивлячись одне на одного.
Валер
(до Мар'яни)
Не будьте ж ви такі до згоди неохочі
І на людей хоч раз зведіть ласкаво очі.
Мар’яна дивиться на Валера й усміхається.
Доріна
Закоханий народ — дурний, скажу я вам.
Валер
(до Мар'яни)
Чи я ж не мав од вас образи почуттям?
Я без брехні скажу, що ви були злосливі,