Комедії
Шрифт:
По-християнському було б забуть образу
І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.
Невже ви схочете за сварку вашу з ним,
Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?
Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:
Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.
Послухайте ж мене, всім спокій поверніть
І справи вашої на гірше не ведіть.
На божу волю весь великий гнів оддайте
І батька з сином знов до згоди приєднайте.
Тартюф
Ох,
Я не держу на нього й крихти зла,
Я вибачив йому, я вже не нарікаю,
Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;
Та божий інтерес на те не призволя:
Якщо він буде тут, я вийду відсіля;
А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,
До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.
Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:
Що я з політики вдаю себе плохим,
Та й скажуть, що себе я винним почуваю,
Незлобністю ж душі свій острах покриваю,
І що на те його карати не схотів,
Щоб міг забути він на мене правий гнів.
Клеант
Виправдуєтесь ви барвистими словами
Й відбутись хочете непевними думками,
Але втручатись вам чи слід до божих справ?
Хіба злочинця бог і сам би не скарав?
Зоставте ж богові за гріх людей карати,
А нам наказує він тільки їх прощати.
Не думайте й про те, що скаже цілий світ,
Якщо ви дбаєте про божий заповіт.
Як! Через те, що хтось якось додумать може,
Ви будете з людьми поводитись негоже!
Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,
А інший клопіт нас нехай не туманить.
Тартюф
Я вам уже сказав, що гніву я не маю
І божу заповідь я тим задовольняю;
Але ж закону бог того не положив,
Щоб я з зневажником моїм укупі жив.
Клеант
А чи велить вам бог схилятися до того,
Що батькові його прийшло не знати з чого?
Жадати, щоб усе добро він вам оддав,
Якого брати ви не мали жодних прав?
Тартюф
Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:
Не скаже, що я дбав для власної користі.
Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?
Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.
Коли ж я й згодився те все добро прийняти,
Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,
То це я через те зробив, що мав я страх,
Щоб не погинуло воно в лихих руках;
Щоб не дісталося воно комусь такому,
Хто прогайнує все не на користь нікому;
А я ж узяв його для однії мети:
Щоб небо вславити та ближнім
Клеант
Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,
Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.
Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,
А клопотатися про те вам не влада.
Та краще б він усе добро те марно стратив,
Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.
Аж дивно бачити, як хто без сорома
Великії дари охоче так прийма.
Правдива щирість теж закони мусить мати.
Хто вчить наслідників законних обдирати?
Коли ж ви маєте такі думки, що там,
Де житиме Даміс, не можна жити вам,
То краще б вам було тихесенько самому
Почесно геть піти з Оргонового дому,
Ніж дожидатися таких нечутих справ,
Що сина рідного з оселі він прогнав.
Було б повинністю порядної людини,
Добродію…
Тартюф
Уже пів чвертої години,
Добродію, я звик молитися в сей час,
То ви вже вибачте, що я покину вас.
(Виходить).
Клеант
Ах!
Доріна
(до Клеапта)
Пане, згляньтеся, обстаньте й ви за нею:
Якби ви знали, як стражда вона душею!
Той шлюб, що батько їй сьогодні назначив,
Їй душу рве весь день і серце їй розбив.
Пан зараз буде тут. Зберімо ж наші сили,
То, може б, силоміць чи хитрощами збили
Нещасний замір той, що всіх турбує нас.
Оргон
Я радий, що знайшов усіх тут разом вас.
(До Мар'яни).
Ну, дочко, цей контракт вас має звеселити,
Та ви вже знаєте, що може він містити.
Мар’яна
(падає навколішки перед Оргоном)
Для бога, таточку, що зна мої жалі,
Якщо зворушить вас що-небудь на землі, —
Природнії права забудьте в цю годину.
Скорятись вам свою не силуйте дитину.
Не змушуйте, щоб я на вирок ваш такий
До суду божого несла свій плач тяжкий.
І це життя моє, що через вас я маю,
Нещасним не робіть, не нівечте до краю.
Коли вже я свої надії загублю,
Щоб з тим з’єднатися, кого я так люблю,