Комедії
Шрифт:
Візьміть її та груди обіпніть.
Ви так одягнені, що це вражає душу,
Думки ж нечисті я від себе гнати мушу.
Доріна
Еге, як бачу я, слабенька в вас душа.
Жіноче тіло вас так легко спокуша.
Який це в вас горить огонь несамовитий?
А от мене зовсім не легко спокусити.
Хоч голі б ви були від п’ят до голови,
Мене б нітрішечки не спокусили ви.
Тартюф
В розмовах трохи більш собі шукайте
А як не хочете, то я вас тут покину.
Доріна
Ні, я сама піду і вам тут спокій дам;
Я тільки пару слів сказати маю вам,
Що пані от сюди з своєї прийде хати
У вас короткої розмови попрохати.
Тартюф
Ох, згоджуюсь.
Доріна
(набік)
Чи бач — увесь аж заяснів!
Так от що: здогад мій, як бачу, не змилив.
Тартюф
Чи хутко прийде?
Доріна
От неначе вже й надходить,
Так, це вона; піду ж, щоб вам не перешкодить.
Тартюф
Нехай вас щедрий бог повік благословля,
І душу й тіло вам нехай оздоровля,
І ощастить вас так, як тут бажати може
Найнижчий з-поміж тих, що хвалять ім’я боже.
Ельміра
За цю зичливість я, уклінно вдячна вам.
Чого ж ми стоїмо? Чому б не сісти нам?
Тартюф
(сідає)
Як же ся маєте по вашій лихоманці?
Ельміра
(сідає)
Гаразд; покинула мене тоді ж уранці.
Тартюф
Не ради то моїх нікчемних молитов
Від милосердного рятунок вам прийшов.
Хоч, правда, в молитвах, що я до бога мовив,
Просив я про одно, щоб він вас уздоровив.
Ельміра
Я вашій щирості турботи завдала.
Тартюф
За вас найбільшая турбота все ж мала.
Ох, замість вас я сам хотів би слабувати.
Ельміра
Любов до ближнього не слід надуживати…
За вашу ж добрість я чолом вам оддаю.
Тартюф
Ви заслужили більш, ніж те, що я роблю.
Ельміра
Я хочу з вами тут про щось поговорити.
Гаразд, що тут ніхто не може перебити.
Тартюф
Для
Що тут на самоті прийшлось побачить вас;
Про це до господа я засилав благання,
І він оце тепер вволив мої бажання.
Ельміра
Я з вами кілька слів хотіла б обмінить.
Відкрийтеся ж мені й нічого не таїть.
Даміс, не видний іншим, відчиняє трохи двері і прислухається до розмови.
Тартюф
Ви звабили мене ласкавими словами,
Я ж душу всю мою розкрию перед вами.
Найперш клянуся: я на тих гостей повстав,
Що чарів ваших блиск до себе прикликав,
Не яко ворог ваш, не з думкою лихою,
Але від щирості, що всюди править мною.
Душа збентежилась…
Ельміра
Чи віри ж я не йму?
Ви дбали на користь спасінню моєму.
Тартюф
(тисне Ельмірі руку)
О так, запевне так, найкращії жадання.
Ельміра
Ох, як ви тиснете!
Тартюф
То щирі почування.
Вам лихо вдіяти? Ні, думка не така
У мене; я скоріш…
(Кладе руку Ельмірі на коліно).
Ельміра
Де ж ваша це рука?
Тартюф
Я вбрання мацаю, матерію дивлюся.
Ельміра
Та перестаньте-бо, я лоскоту боюся.
Ельміра відсуває своє крісло. Тартюф присувається до неї.
Тартюф
(мацає Ельмірину косинку)
Яка мережечка, на диво, боже мій!
Чого то за наш час не зможе хист людський!
Чи бачив хто коли таку тонку роботу?
Ельміра
Але вернімося до нашого клопоту,
Я чула, що Оргон думки вже відміни
Й дочку вам віддає. То правда чи брехня?
Тартюф
Казав він щось таке, але я вам признаюсь,
Що не за щастям тим я серцем побиваюсь;
Десь-інде, в іншій-бо, чудовішій красі
Увесь мій любий рай, мої бажання всі.
Ельміра
Авжеж, ви на землі не любите нічого.
Тартюф
Не дав мені господь, ох, серця кам’яного.
Ельміра
А я так думаю: спасенна ваша путь,