Комедії
Шрифт:
Оргон
Ощ не мішайтеся, замкніть лиш краще рота;
Стромляти всюди ніс велика в вас охота.
Доріна
Усе, що я кажу, на ваш верну я бік.
Оргон
Дарма працюєте, то й прикусіть язик.
Доріна
Як хто вас полюбив…
Оргон
Не хочу
Доріна
Я вас люблю, дарма що в вас нема бажання.
Оргон
Ох!
Доріна
Ваша честь мені на серці, то й ніяк
Не хочу я, щоб вас висміював усяк.
Оргон
Ви не замовкнете?
Доріна
Велить мені сумління
Не дать, вам скоїти такого одружіння,
Оргон
Замовкни, гадино! Твій безсоромний вид!..
Доріна
Ах, ви побожний пан; кричати вам не слід.
Оргон
Бо кров мою мутить балакання шалене.
Мовчи, кажу тобі, не говори до мене.
Доріна
Мовчу, хоч думаю те саме… Ну, нехай.
Оргон
Ти можеш думати, що хочеш, тільки дбай,
Щоб нишком думати.
(До дочки).
Ну, годі вже, в татуся
Все обмірковане як треба.
Доріна
(набік)
Я скажуся,
Що мушу я мовчать!
Оргон
Не фертик він, це так,
Але такий…
Доріна
(набік)
Еге, і пика — мов личак.
Оргон
Що прихилить тебе, якби не мали сили
Чесноти інші всі…
Доріна От цяцю наділили!
Оргон повертається до неї, склавши руки на грудях, і слухає.
Якби це я була… Ну, так ніхто мене
Безкарно силоміць на шлюб не пожене,
Бо показала б я хоч зараз після шлюбу,
Що жінка має чим віддячити нелюбу.
Оргон
(до Доріни)
Так тут зовсім нема ваги моїм словам?
Доріна
Чого ви? Я ж хіба кажу що-небудь вам?
Оргон
А що ж ти робиш тут?
Доріна
З собою розмовляю.
Оргон
(набік)
Гаразд,
Я дам ляща, то враз заціпить рота їй.
(Стає в таку позу, ніби хоче вдарити Доріну, повертається до неї з кожним словом, що говорить до дочки. Доріна стоїть мовчки).
Ви, дочко, мусите схвалити замір мій…
І вірте, чоловік… що вмів я вам обрати…
(До Доріни).
А що, мовчиш?
Доріна
Бо вже не маю що казати.
Оргон
Хоч слово ще скажи.
Доріна
Охоти вже нема.
Оргон
Бо я б тебе піймав.
Доріна
Чи я ж дурна сама?
Оргон
Вам, дочко, слід мені слухняністю платити,
Мого обранця ви повинні полюбити.
Доріна
А я сміялась би, та ще й під ніс йому.
(Утікає).
Оргон
(хоче дати їй ляпаса, але не влучає)
Ви, дочко, маєте не дівку, а чуму,
Із нею від гріха втекти немає змоги.
Тепер мої думки геть збилися з дороги,
Бо голова в огні від тих дурних розмов.
Піду хоч проходжусь та втихомирю кров.
Доріна
Скажіть мені, чи ви язик свій загубили?
Чи треба, щоб і в цім вас інші боронили?
Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти;
А ви не кажете ні слова навпроти.
Мар’яна
Що ж з батьком діяти, як він такий упертий?
Доріна
Хоч дещо довести, щоб ту напасть одперти.
Мар’яна
Що?
Доріна
Що в душі любов з наказу не зросте,
Що вам, а не йому, ви пару берете,
Бо тільки ради вас цю справу розпочато,
То й мусите любить самі ви, а не тато,
І що коли Тартюф його причарував,
То треба, щоб він сам вінець із ним узяв.
Мар’яна
Ох, сила батькова для нас така велика,
Що я перед своїм роблюся без’язика.
Доріна
Розважмо це: Валер любов одкрив вам сам.
Скажіть, чи любий він, а чи не любий вам?
Мар’яна