Кобзар 2000. Soft
Шрифт:
Отак міркуючи, вона піднялась над дахом свого будинку і, роздивившись довкола, рушила на захід - принаймні їй здалося, що то був захід, бо перевірити не могла. Десь у кімнаті на столі слухняно грала катеринка, а тут, над містом, Ганна була сама, зовсім сама, бо літаки літали вище, а кажани - нижче. Вона поступово розходилася. Почала перекидатися через голову, потім виписувати неймовірні кола, піруети - справжній вищий пілотаж. І хто б побачив це тоді, певно, з’їхав би з глузду, але знов-таки скажемо, що Ганна була над містом сама. Вона розважалася довго. Пальці хапали повітря, а воно прослизало між ними, немов піддражнювало.
Згодом вона наліталася досхочу. Навіть захекалася, бо давно вже не мала фізичного навантаження. На думку спало, що так, літаючи, можна заодно трохи схуднути - якщо кожного дня… Ганна раптом розсміялася, бо зрозуміла фантастичну безглуз-дість цієї думки.
Вона спустилася нижче. Поруч стовбичив сірий бетонний будинок, виставивши порожні балкони, і раптом так закортіло перепочити, присісти бодай на хвилину, що Ганна не витримала. Вмостилася на балконних поручах, звісивши ноги і притримуючись за стіну, щоб вітром не знесло.
Це був дванадцятий поверх. А може, й п’ятнадцятий - лічити не хотілось. Тут було затишно. Навіть уявити важко, що на балконі дванадцятого поверху може бути затишно, і, певно, господарі балкону теж так гадали, бо він був геть порожнім - ані дощок, ані старих меблів, як то, знаєте, стоять на балконах, ані пляшок з-під горілки. Ганні стало цікаво. Бетонна підлога сяяла первісною чистотою. Хто ж це тут живе? Ганна підлетіла до вікна. Всередині було темно, і, здається, порожньо. З-під дверей до сусідньої кімнати пробивався жмутик світла. Всі жінки цікаві - тому Ганна не полінувалася облетіти будинок і припала до освітленого вікна. В кімнаті горіла лампа. А на ліжку, на білих простирадлах кохалися чоловік та жінка. Вони не затулили завіс - від кого?
– й любили одне одного при лампі, мабуть, хизуючись перед Всесвітом. Ганна раптом розсміялась. Сама не знала чому. Виявилось, це дуже смішно - висіти біля дванадцятого поверху й підглядати за чужим коханням. Це було, як у телевізорі, а одночасно й ні, бо це було насправді. Двоє на ліжку любили одне одного, а Ганна, гола, як і вони, висіла за вікном та сміялася. Це справді було дуже смішно. І раптом сміх урвався. В чоловікові на ліжку Ганна впізнала свого Гриця.
Взагалі-то тут треба зупинитися. І здавалося, так воно і сталось - час зупинився. Двоє на ліжку цього не помітили, але Ганна… Час таки дійсно зупинився, і коли він нарешті отямився та рушив знову, у Ганні вибухнула лють. Вона рвучко піднеслася угору, на дах, ухопила там цеглину, що забулись колись будівельники, і спересердя жбурнула її в освітлену шибку.
Гриць повернувся пізно. Засмучений якийсь - певно, втомився на роботі. Ганна так і спитала. Він покивав головою.
– Бідолашний мій, - сказала Ганна.
– Ти ж так багато працюєш, у вечірню зміну, затримуєшся на роботі! Перепочив би трошки, чи що!
Він підвів здивовані очі, але нічого не сказав. Вони повечеряли мовчки і лягли спати. Думки не давали обом спокою. Та й зрозуміло.
Ганна спочатку хотіла зчинити галас із биттям посуду і, мабуть, так і зробила б. Раніш. Але тепер… Чорт його зна, тепер чомусь не хотілося. Вона просто лежала з заплющеними очима, а думки летіли, летіли в повітрі, понад містом і ген-ген далі, за обрій, де знаходиться “Мейд ін Джапан”, звідки
Зранку вона пройшла до ванної, роздяглася і критично роздивилася себе у дзеркалі. Нічого. Наче все при своєму місці. Не товста ж, груди не висять. Дідька йому треба? Вона раптом розсміялася, сама не знала чому. Розсміялася і все тут.
– Мамо… - до ванної зайшла Оксаночка і здивовано зупинилась. Ганна підхопила її на руки і, продовжуючи сміятись, понесла до кімнати.
Цілий тиждень після цього Гриць “на роботі” не затримувався. Ганна пекла йому пиріжки, пампушки з часником, млинці з медом, варила вареники та галушки. Він, стерво, їв, облизувався та дякував. Тиждень він був зразковим чоловіком, навіть з Оксанкою гуляв.
А в суботу зірвався. Щось таке у них на роботі трапилося - чи то переговори, чи то засідання. От раніш чоловікам було добре, що тиждень - то партійні або профспілкові збори. А тепер - хто повірить у переговори серед ночі? Складно стало.
Ганна видобула з шафи катеринку. Боже! Вже цілий тиждень не літала! Скучила, справді скучила. Оксанка спала у своїй кімнаті. Ганна швидко скинула одяг, усміхнулася сама собі дивною посмішкою і ввімкнула двигунчик. За хвилину вона вислизнула у вікно. Тихо, немов привид. Немов відьма.
Вона летіла над темним містом, розрізаючи важкий кисіль ночі, і не люттю віяло від неї у цей час, а розрахунком, тверезим розрахунком, ба навіть веселим азартом. І ще чимось невловимим, тим, що розчинене у самому повітрі, чим дихає кожна клітинка, кожен листочок струнких тополь.
Цього разу вона встигла до самого початку вистави. Гриць сидів у кріслі, а дівка показувала йому стриптиз. Вони знову не запнули завіси - від кого? Ганна висіла за вікном і, зіщулившись, спостерігала. Дівка була гарна, що й казать, рухалася зграбно, але загалом це не мало значення.
Гриць сидів з абсолютно баранячими очима, дівка оголяла свої принади, а потім почала роздягати його, цілуючи зарослі груди, притискаючись до них своїм гладеньким обличчям. Бачили б ви його в цю мить.
Боже, невже всі чоловіки такі бовдури?
Ганна додивилася виставу до кінця. І коли коханці, голі, немов Адам та Єва, пішли до ванної, вона по-злодійському беззвучно ковзнула у відчинену кватирку. На підлозі безладно валявся одяг. З ванної долинали солодкі голоси. Ганна зібрала в оберемок чоловіче причандалля - джинси “Лівайс”, шалені гроші зараз коштують, сорочку, білизну - потім подумала і додала до нього жіночий. А потім все жужмом виштовхала у вікно і сама вилетіла слідом. Одяг, виписуючи складні піруети, падав з висоти дванадцятого поверху. Прозорий ліфчик зачепився за гудзик джинсів, і вони кружляли разом у химерному танку.
Ганна провела одяг очима і не стала більш чекати. Вона полетіла додому крізь важкий кисіль ночі, посміхаючись сама собі дивною, дуже дивною посмішкою.
– Альо!
– Ти уявляєш, Ганно, - сказав Гриць дуже бадьорим голосом.
– Тут таке сталося! Таке сталося, що схочеш, та не вигадаєш!
– Що таке?
– здивувалася Ганна.
– Уявляєш, хтось у душі попер мою одежу.
– Як це?
– А отак! Попер і все. Уявляєш?
– А що ти робив у душі?
– поцікавилася Ганна.