i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

виходу з вокзалу.

вітний саквояж…

За ним дріботіли Іполит з Аристархом.

Озирнувшись востаннє на білу руку, що махала йо-

* * *

му хусточкою з вікна купе, генерал Гурчик зробив

…Потяг із Санкт-Петербурга до Кременчука з зупин-

крок у темряву вокзального приміщення.

кою на вузловій станції Глобино, де мешкала рідна

За дві-три хвилини потяг видав трубний звук, пу-

тітка Мусі, вже пускав клуби пари і бив залізними вуз-

стив пару і — чух-чух! —

почав важко набирати по-

луватими колінцями, мов кінь.

трібну швидкість.

Аристарх, несучи валізу, ледь встигав за несподі-

Зник, як не було.

вано стрімкою ходою Мусі.

Зникли і проводжаючі.

За нею бігли генерал Гурчик і вірний Іполит, який

Якби пан генерал озирнувся, побачив би, що до

на ходу розмахував щойно придбаним квитком у ва-

останнього вагону на ходу вскочив невідомий чо-

гон номер 9.

лов’яга.

32

33

Той самий, що їхав на закорках генеральського

Витягнувши збільшувальне скельце і підсвічуючи

фаетону…

собі кишеньковим ліхтариком, ретельно вивчив пля-

ми на підвіконні, потім, опустившись на підлогу, ви-

нюхав кожен слід і там. Роздивився, помацав і про-

Травень, 1911 рік, Київ

стукав стіни, принюхався до повітря.

…Близько десятої години вечора з дверей майстерні, Зітхнув.

що належала секції КТПп, себто Київське товариство

Помітив у кутку старе крісло. Підштовхнув до ньо-

повітряного плавання, була обережно підчеплена ніг-

го високий ящик.

тем і знята сургучева печатка поліцейського відділку.

Сів у крісло, зручно вмостившись між високими,

Висока постать у чорному габардиновому макінто-

протертими до сивини шкіряними бильцями, відки-

ші, в касторовому капелюсі фасону «Пушкін» темно-сі-

нувся назад, простягнув кінцівки на ящик, глибше на-

рого кольору вільно і без наявних перешкод увійшла

сунув на чоло касторовий капелюх. І, здається, задрі-

до майстерні і тихо причинила за собою двері.

мав, увіткнувши ніс у комір макінтоша.

Два-три кроки уперед — і під ногами заскреготіло

Хвилин за п’ять зі стану глибокої медитації його ви-

розбите скло, уламки кераміки та інший мотлох, яким

вів легкий поворот дверної ручки. Чоловік розплю-

була всіяна підлога розгромленої майстерні.

щив одне око, але не поворухнувся. Темрява робила

Чоловік зморщився, немов від зубного болю, і пі-

його

непомітним.

шов обережніше, широкими кроками ступаючи по за-

Двері нечутно прочинилися.

пиленому промені місячного світла.

У них увійшов хтось із ядучим шлейфом запахів Сін-

Дістав із правої кишені невеличку баклажку, скру-

ного ринку.

тив їй срібне горлечко, зробив ковток. Але не про-

Ця друга тінь була менша і спритніша за іншу. Пер-

ковтнув, а здійснив кілька характерних рухів щока-

ші ж кроки по битому склу змусили її нашорошитися.

ми, прополіскуючи хворий зуб.

Тінь вхопила перше, що трапилося під руку — а був

Зупинився над дивом уцілілим горщиком з декора-

це самовар, що лежав у безладі на підлозі, як і бага-

тивною пальмою, постояв у глибокій і сумній заду-

то інших речей, — і нумо драла!

мі — і з невимовним жалем виплюнув цілющу рідину

І дала би драла, якби її, цю надто ароматизовану

прямо в горщик.

пахощами міського базару тінь, не зупинив спокій-

— Пияк — знахідка для шпигунів… — пробурмо-

ний голос, що несподівано пролунав з темного кутка: тів він.

— Поцупив — поділись з ближнім!

І почав крок за кроком вивчати приміщення і той

Тінь завмерла як стояла — спиною до нічного

безлад, що панував у ньому.

голосу.

Здіймаючи пил, повисував ящики столу, пошурхо-

З її рук із неймовірним дзвоном випав самовар.

тів у них паперами.

Перечекавши кілька секунд, тінь повернулася фаса-

34

дом до витоку страшного голосу і напружено вдивля-

лася в куток.

Там чиркнув і загорівся сірник, шкваркнула папіро-

ска, освітлюючи ніс і верхню губу нічного незнайомця.

Мисливець за самоваром напружено думав, чи

варто втекти, адже з таким же успіхом, як сірник, міг

клацнути і курок револьвера.

Вирішив: не варто.

Далі той, хто сидів у кутку, зняв свої довгі ноги з ящи-

ка і з гуркотом посунув його до нещасного злодюжки.

— Сідай, поговоримо.

Той покірно присів на самий краєчок, вивернувши

ноги в обрізаних чоботах носаками до дверей — аби

в разі чого таки чкурнути.

Завів печальну собачу пісню, дотримуючись двох нот:

— Я, дядечку, тільки пошакалити зайшо-о-ов — свя-

тий істиний хрест! — і осенив себе широким щедрим

жестом. — Щоб мене роздуло через чотири коромис-