i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

Отже, на подвір’ї Параскеви Іванівни проживало лю-

клопіт!

дей зо двадцять «нащадків» славного гетьмана Данила

— Добре, добре, — заспокоїв він. — Приведіть се-

Апостола. Усім сердешна Параскева Іванівна знаходи-

бе до ладу — і підемо працювати. Вечеря наближа-

ла місце і заняття — прилаштовувала до праці на це-

ється. А нас тут задарма годувати не будуть!

гельний завод, на цукроварню, найбільш «схоженьких»

52

53

на

відомого пращура (зокрема тих, хто майстерно

Ну що в тебе, Андрійку, за голос такий, мов у сурми

скошував одне око) залишала на своєму паровому мли-

єрихонської? Тобі б на кліросі співати. Що сталося?!

ні з непоганою платнею у два срібних карбованці на мі-

Андрійко махнув рукою вбік розчинених дверей

сяць з повним забезпеченням харчами і житлом.

і промовив шанобливо:

Не маючи власних дітей, Параскева Іванівна обож-

— Там братчик ваш, Матвій Іванович, — на дроті…

нювала свою єдину небогу-сирітку Мусеньку і щоліта

Цю фразу він навчився вимовляти недавно, коли

намагалася відгодувати її своїми варениками, до

минулої зими його світлість генерал Гурчик подарував

яких мала неабиякий хист.

сестриці телефонний апарат, схожий на голову оленя.

От і в цей день на галявинці перед маєтком варила

Не любила Параскева Іванівна новітніх витребе-

Параскева Іванівна варення з вишень — заготовки

ньок! Куди краще розсильного послати або поштово-

робила вже зараз, щоби взимку відіслати до лютої пів-

го голуба…

ночі слоїків зо тридцять-п’ятдесят для любої небоги.

Витерла руки об фартух, жестом наказала дівчин-

На галявині кипіли й пінились кілька мідних ка-

ці-служниці монокль врятувати і пішла за Андрійком

занів.

до передпокою, де той «олень» золоторогий стояв, хай

Служниці під керівництвом невгамовної хазяйки

йому грець!

збирали рожеву пінку в полумиски, розливали вже

У цю мить сидів генерал Гурчик в своєму кабінеті

готове варення в слоїки, тихо наспівували.

біля столу на Адміралтейській зі слухавкою в руках, Одне слово, ідилія — тиха сонячна днина, ті золоті

чекав, доки з неї голос дорогої сестриці долине.

хвилини, коли ангели злітають з небес, щоби подиви-

А як долинув, то одразу ж і запитав:

тися, який лад панує на землі.

— Ну як, душе моя, сестричко, тобі Мусінька сподо-

Але так тривало недовго.

балась? Виросла?

На веранду мов ошпарений вискочив лакей Ан-

Щось

забулькало в слухавці.

дрійко (Параскева Іванівна, за старою звичкою, три-

Що саме — не розібрав, адже увійшов до кабіне-

мала лакея, одягнутого в яскраві «народні» шати) і за-

ту Іполит Вікентійович з телеграфною стрічкою в ру-

волав на всю околицю:

ках, з пантелику збив.

— Параскево Іванівно!

Махнув йому рукою генерал Гурчик, мовляв, поче-

Поводження у пані було вільним, тому і гукнув по-

кай, не до тебе — з сестрою розмову маю! — і знову

простому, так, як пані любила.

дослухався до булькання з самого Глобина.

Від несподіванки Параскева Іванівна здригнулася

Іполит так і завмер на порозі, споглядаючи, як встає

і так хитнула головою, що з перенісся впав у мідний

поволі начальник зі свого крісла, як щоки його роз-

казан її монокль разом із довгим срібним ланцюжком.

дмухуються, мов паруси у вітрильника.

— Тьху, лихоманець, налякав! — скрикнула пані, з жа-

— Виїхала, кажу тобі! Персонально на потяг са-

лем дивлячись, як тоне у вишневих бурунах мо нокль. —

джав! — закричав немов скажений.

54

55

А потім тихо так, з хрипом:

— У Києві зійшла! Ти чув?

— Стривай… Не волай… Позавчора… Як це — не

Той мовчки киває, знає, що нині краще помовчати.

було?..

Читає далі генерал:

І рукою за серце схопився.

— «На пароплаві «Цариця Дніпра». Годують добре.

Зрозумів Іполит, що без нього не обійдеться, — під-

Розважаюсь…»

сунув під очі генерала стрічку телеграфну. Той спочатку

І знову з криком до підлеглого:

його руку відкинув, а потім за рядки очима вчепився.

— Роз-ва-жаюсь!!!

Слухавка ще щось булькотіла, мов у казані окріп,

З місця схопився, мов крук, з кутка в куток, за

але генерал уже не слухав — дочитував стрічку.

звичкою, забігав, розмахуючи телеграмою:

Потім ледь вимовив слабким голосом:

— «У Києві»! «Не хвилюйся»! «Цариця Дніпра»!

— Зачекай. Здається, знайшлася. Передзвоню.

«Розва…»

І впав у крісло мов підкошений…

Зупинився — на Іполита зиркнув.

Уже не міг чути, як виє у своєму передпокої його

Страшним спокійним голосом, від якого в того

славетна сестриця Параскева Іванівна, лякаючи че-

кров в судинах закрижаніла, прошепотів: