Дотик
Шрифт:
— Ну ти й актриса! Наче ти й не знала! Ти знала, знала! Це ти змусила його передумати — хіба ж не так? Що ти йому сказала?
— Даю тобі слово, Нелл, я взагалі нічого йому не казала.
— Що варте твоє слово?! Не сміши мене! Ти — найнечесніша жінка, яку я коли-небудь бачила, мамо, і це — факт. Єдине задоволення у твоєму житті — це створювати проблеми для мене та для татка!
— Ти помиляєшся, — сказала Елізабет, повертаючись, щоб піти. — Я не можу придуритися — я й справді рада, що тобі доведеться іще рік почекати, але то не моїх рук справа. Якщо ти мені не віриш,
Але сліз уже несила було стримати: Нелл вискочила з оранжереї, ревучи, як шестирічна дитина.
— Батько розпестив і зіпсував її, — зауважила місіс Сартіс, яка стала мимовільним свідком цієї сцени. — Дуже жаль, леді Кінрос, бо в душі Нелл — гарна дівчина. Дуже безкорислива.
— Я знаю, — похмуро відказала Елізабет.
— Вона переросте, — резюмувала місіс Сартіс і пішла собі.
«Так, вона переросте, — подумала Елізабет, — але від цього не почне ані на дещицю ставитися до мене краще. Схоже, мені ніяк не вдається знайти до неї ключ. Біда в тому, що вона настільки сліпо підтримує батька, що винуватить мене у всіх своїх проблемах. Бідолашна! Вона взяла перше місце на випускних екзаменах у всьому штаті минулого листопада, то чим же вона займатиметься увесь наступний рік? Гадаю, Александр прийняв таке рішення не стільки заради самої Нелл, скільки тому, що збагнув, що чотири хлопці іще не повністю готові. А якщо не можуть поїхати вони, то не зможе поїхати й Нелл. Але ж чому він їй це не пояснив? Якби він це зробив, вона б мене не винуватила. Утім, це — риторичне запитання. Александр робить усе можливе, щоб віддалити мене від Нелл».
Іти до Рубі за втішенням було марною справою: вона вже помирилася з Александром, хоча й на відстані. І коли він нарешті повернеться додому, вони впадуть в обійми одне одного, як Венера та Марс. Страх мурашками пробіг по спині Елізабет. Якщо вони помирилися, то Александр може повернутися раніше, аніж очікувалося.
Через десять хвилин після конфронтації з Нелл перед очима Елізабет постала іще одна учасниця їхнього жіночого колективу — Джейд.
— Міс Лізі, будь ласка, можна мені з вами трохи поговорити? — спитала китаянка, зупинившись в одвірку оранжереї.
«Ти диви! Що ж сталося? — подумала Елізабет, з цікавістю уставившись на неї. — Гарненька, вічно молода Джейд раптом постаріла років на сто».
— Заходь і сідай, Джейд.
Джейд ковзнула у кімнату і примостилася на краєчку плетеного комишевого крісла. Вона вся тремтіла і нервово стискала руки, поклавши їх на коліна.
— Люба моя, що сталося? — спитала Елізабет, сідаючи поруч.
— Та… це — Анна, міс Лізі.
— Ой, тільки не кажи мені, що вона знову кудись утекла!
— Ні, міс Лізі.
— А що ж тоді сталося з нею? — У її голосі не було тривоги — ще вчора, доглядаючи Анну, вона звернула увагу, як добре виглядала її донька — чиста шкіра, сяючі очі. У свої майже чотирнадцять років вона мала набагато жіночніший вигляд, аніж Нелл. От якби вона ще й поводилася нормально під час своїх менструацій!
Нарешті Джейд наважилася заговорити.
— Гадаю, що все це — через ту метушню й гармидер, які нам довелося
— Розкажи мені, Джейд. Що б це не було, я не дратуватимуся.
— Анна вже чотири місяці не мала менструацій, міс Лізі.
Широко розкривши очі та рота, Елізабет витріщилася на Джейд; у душі її почав підніматися страх.
— Тобто вона пропустила три менструації?
— Або чотири. Я не можу точніше сказати, міс Лізі. Я так боюся її крововиливів, що мені навіть думати про них страшно. Мою маленьку дитину треба силоміць укладати, натоптувати опієм, а вона кричить, пручається — я просто намагаюся все це викинути з голови! Аж до сьогоднішнього дня, коли вона сказала: «У Анни більше не тече кров».
Не на жарт перелякавшись, із важким каменем в грудях, Елізабет підвелася і хутко гайнула нагору, змусивши себе перейти на ходу, коли вона наблизилася до дверей кімнати, де жила Анна.
Дівчина сиділа на підлозі й гралася купою маргариток, які вона назбирала на галявині; Джейд навчила її робити з них гірлянду. Елізабет поглянула на неї свіжим поглядом. Анна — жінка в повному буянні своєї молодості. Красиві обличчя й тіло, прекрасна невинність, бо вона має розум трирічної дитини. Анно, моя Анно! Хто ж над тобою позбиткувався? Тобі ж лише тринадцять років!
— Мамо, — радісно мовила Анна, — дивись. — І простягнула їй гірлянду з маргариток.
— Так, це дуже красиво, люба моя. Дякую. — Елізабет огорнула гірлянду довкола шиї і ступила вперед, щоб підняти доньку з підлоги. — Джейд щойно знайшла в маргаритках кліща — великого й страшного! Треба подивитися, чи не причепився й до тебе кліщ, чи не вкусив тебе. Зніми, будь ласка, свою одіж.
— Ет, гидотний кліщ! — мовила Анна, пригадавши випадок, коли кліщ уп’явся їй у руку. — Потрібен каламін! — верескнула Анна. Вона знала це слово з трьох складів, бо воно означало речовину, яка вгамовувала свербіж у місцях укусів.
— Так, у Джейд є каламін. Зніми свою одіж, моя люба, прошу тебе. Нам треба пошукати кліща.
— Не хотіти! Анна не кровоточити!
— Так, я знаю, Але нам треба пошукати кліща.
— Ні! — відказала Анна, і її обличчя набуло бунтівного виразу.
— Тоді спробуймо знайти кліща там, де на твоєму тілі немає одежі. Якщо ми його не знайдемо, ми зніматимемо одіж потроху — поки не знайдемо, гаразд?
Отак воно й почалося. Спочатку знялися підштаники, котрі Анна акуратно склала вчетверо, як навчила її Джейд упродовж років терплячої наполегливості; потім — решта одежі.
Дві жінки спочатку поглянули на голу Анну, а потім — одна на одну. Живіт на її прекрасному тілі, зазвичай рівний, явно почав збільшуватися, груди налилися, а соски потемніли і настовбурчилися.
— Треба було продовжувати купати її, хоч як би сильно вона не впиралася, — похмуро мовила Елізабет. — Але хіба ж можливо все передбачити наперед?! — Вона ніжно поцілувала Анну в лоба. — Дякую, дорогенька. Нам пощастило. На тобі немає ніякого злобного кліща. Вдягайся, моя дівчинко. Отак, молодець!