Дотик
Шрифт:
— Лі розчарував? Александре, ти несправедливий!
— А ось і ні, чорт забирай! Якщо я дозволю Лі чинити по-своєму, він перетворить «Апокаліпсис Ентерпрайз» на благодійне товариство для фінансування міжнародного соціалізму! Носиться з робітниками, як дурень зі ступою, — мої працівники і так отримують найвищу платню, аніж деінде, живуть у кращих та дешевших умовах у доглянутому місті — та вони катаються як сир в маслі! І яку ж вдячність я за це отримую? Ніякої, — прогарчав Александр.
— Ти таким не був, — сумно мовила Елізабет.
— А тепер — буду. Невдовзі почнуться
— Бог з ним, з Лі, ти хоч Нелл не посилай учитися наступного року, благаю тебе!
— Нелл поїде навчатися наступного року — і крапка. Зараз я потурбувався про те, щоб її та китайських хлопців навчили мистецтву самозахисту — і Донні Вілкінса також. Їх поселять у належному приміщенні, і вони будуть у повній безпеці. А тепер — іди геть, Елізабет, і дай мені спокій!
Отак усе і тривало аж до липня 1890 року, коли все, здавалося, враз змінилося.
Почалося з Бабки, у якої розвинулася серцева хвороба і якій Хунь Чі з медичної крамниці сказав, що вона мусить утриматися від роботи принаймні півроку. Александр увесь час перебував у поганому настрої, бо так і не зміг повернутися до ліжка Рубі, тому Елізабет не наважувалася звертатися до Лі з приводу заміни Бабки, але вона не мала іншого вибору, як звернутися до Александра. А той поглянув на неї так, наче вона з глузду з’їхала.
— Я знаю, що Бабка стала вам у великій пригоді — взяла на себе увесь тягар догляду за Анною, вивільнивши тебе та Джейд. Так чи не так? — уїдливо спитав він. — А тепер — назад до роботи, ви обидві. Не було жодної потреби платити ще одній неробі — будинок і так стає нам у грубі гроші!
— Але, Александре, Бабка дуже допомогла нам, бо Анна її не знала і тому не помічала. Завдяки цьому їй завжди вдавалося висліджувати Анну, — заперечила Елізабет, відчуваючи, як на очах виступають сльози, і намагаючись їх стримати. — Коли за Анною доглядаємо ми з Джейд, їй завжди вдається нас обдурити — вона така хитра! А їй не можна дозволяти гуляти де заманеться. А що, як з нею станеться нещасний випадок?
— А як далеко вона може зайти? — спитав Александр, піднявши брови у диявольському погляді. — Я видам наказ, щоб усякий, хто спіймає її біля копрів чи в місті, відводив її до тебе або до Самерса.
— Вибач, Джейд, — мовила Елізабет через кілька хвилин. — Нам з тобою знову доведеться пильнувати Анну.
— Та вона ж утече, — з нещасною міною заперечила Джейд.
— Так, утече. Однак смію сказати, що Александр має рацію, коли каже, що з нею навряд чи щось може трапитися.
— Міс Лізі, я зроблю все, щоб їй не вдалося мене обдурити.
— Я просто боюся, що вона в кущах упаде і що-небудь собі зламає. Як же шкода, що у нас більше не буде Бабки!
Два дні по тому Александр скликав збори правління; були присутніми лише Сунь, Рубі та Лі, бо чоловік Софії Дьюї був надто далеко, щоб прибути на збори вчасно. Александру не потрібен був іще один опозиціонер.
— Я зменшую видобуток шахти «Апокаліпсис» удвічі, — сказав він тоном, що не припускав заперечень. — Ціна золота падає і з часом впаде іще нижче. З огляду на це треба прибрати
Упродовж тривалого часу ніхто й слова не сказав, а потім заговорив Сунь.
— Александре, «Апокаліпсис Ентерпрайз» здатне витримувати світову кризу іще багато років. Наразі золото складає лише незначну частину наших прибутків, то чому б нам не продовжити його видобуток? У нас тут є підвали, де його можна зберігати — за необхідності.
— І продовжувати збіднювати його запаси? Ні, я на це не піду, — сказав Александр.
— А яким чином ми збіднимо його запаси, якщо триматимемо його на складі?
— Ми збіднюватимемо його запаси в землі.
Лі стиснув пальці рук, намагаючись зберегти спокій.
— Одна з цілей розширення діяльності «Апокаліпсис Ентерпрайз» в інші сфери полягала в необхідності підвищення живучості підприємства, коли одна галузь компенсує втрати в іншій у лихі часи, — спокійно зауважив він. — І зараз саме час продемонструвати живучість і самодостатність нашого підприємства.
— Підприємство не має працювати у збиток, — сказав Александр.
— Так, особливо якщо скоротити виробництво вдвічі, тут я згоден. Але ж у нас така висококваліфікована робоча сила, Александре! У нас працюють найкращі люди в золотодобувній промисловості! Навіщо ж втрачати їх під час тимчасових труднощів? І навіщо руйнувати довіру? Ми ніколи не мали проблем з профспілками, бо з нашими працівниками обходяться так добре, що у них не було потреби вступати у профспілку.
Вираз на Александровому обличчі не змінився, але Лі наполягав на своєму:
— Я завжди дуже цінував, що ми ніколи не ставилися до наших працівників як до громадян другого сорту. Немає підстав для пожадливості, Александре. «Апокаліпсис Ентерпрайз» здатне підтримувати нинішній рівень життя своїх працівників, навіть якщо золота копальня працюватиме у збиток.
Раптом у розмову втрутилася Рубі:
— Лі має рацію, але це іще не все. «Апокаліпсис» та Кінрос були початком усього. Александре, ми всім зобов’язані нашому підприємству і нашому місту. Якщо чесно, то я не згодна зі скороченнями, які є краплиною в морі, якщо взяти до уваги обсяги діяльності компанії. Копальня та місто — це твої діти! Ти стільки душі у них вклав! А тепер поводишся з ними, наче вони вчинили якийсь злочин.
— Звичайнісінькі емоції! — відрізав Александр.
— Згоден, емоції, — озвався Сунь, — але це — добрі емоції, Александре. Твоїм та моїм людям тут добре живеться, а це означає необхідність і в подальшому зберігати довіру і добру волю.
— Ти надто часто вживаєш слово «добрий», Суне.
— А я не збираюся виправдовуватися за те, що надто часто його вживаю.
— Наскільки я розумію, оскільки ти, Александре, — основний акціонер, то ти збираєшся звільнити двісті вісімдесят три шахтарі та сто працівників міського господарства? — спитав Лі.