Диво

Стіл Даніела

— Я не думав про щось таке, Квінне, — Джек хотів виправити неправильне враження від своєї ідеї. — Але вона приємна людина, і в неї велике горе. А не знаю всіх подробиць, але втрата сина вразила б багатьох. Здається, до неї ніхто не приходить. Вона й сама нікуди не ходить, і телефон її ніколи не дзвонить. Я ніколи не бачив, щоб до неї навідувалися друзі. Було б непогано запросити її на вечерю в одну з п’ятниць. У неї непогане почуття гумору. Це був би просто вияв доброти з вашого боку. Не схоже, що й вона хотіла б із кимось познайомитись.

Після всього того, що Джек почув від неї, він зрозумів хід її думок. Вона жила своїми спогадами та журбою, майже

так само, як і Квінн.

— А мені здалось, ніби вона одружена. — Квінн виглядав здивованим. — Я так собі подумав, що в неї чоловік, якого ніколи немає вдома і в якого завжди справи.

— Так само спершу думав і я. Вона схожа на таку, та й цей будинок завеликий для самотньої жінки. Схоже, в неї не дуже добре з грошима. Не знаю, вона вдова чи розлучена, але, як би там не було, вона сама в будинку, і так день за днем. Може, її чоловік також помер і залишив їй якісь гроші. — Будинок був капітальний, такий не міг бути дешевим, коли вона купувала його, незважаючи на те що він у поганому стані. А вона, схоже, дуже обережно витрачає гроші на його ремонт. Вона завжди дуже ретельно розпитує Джека, скільки що коштуватиме. — Я не знаю її історії, але якою б вона не була, гадаю, вона не дуже щаслива. Думаю, ви були б добрим самарянином, [1] якби запросили її на вечерю в якийсь із вечорів у п’ятницю.

1

Мається на увазі герой із притчі Ісуса Христа, котрий змилосердився над побитим і пограбованим юдеєм, допомігши йому. (Прим. ред.)

— Так, мабуть, — відповів Квінн, вагаючись.

За два тижні, коли він витяг із печі величезний шмат смаженої телятини, Джек глянув на нього із жахом.

— Навіть я не зможу стільки з’їсти, це просто злочин викидати їжу. — Ця смаженина, замість того щоб зменшитись під час готування, чомусь надзвичайно збільшилась, коли Квінн витяг її з печі. Тепер на вечерю вони мали багато м’яса. І то була, як виявилось потім, ніби рука долі. То була найфантастичніша страва з усього того, що він готував на вечерю щоп’ятниці. — Чи не заперечуєте ви, щоб я зателефонував Меггі й спитав, що вона робить?

Квінн вагався, у його погляді явно не сяяло захоплення, та відтак неохоче погодився. Джек, здавалось, навпаки — радів, що вона з ними вечерятиме, і Квінн подумав, чи не має він часом до неї романтичного інтересу.

— Гаразд, від цього, сподіваюсь, не буде ніякої шкоди. Скажи їй, що це твоя ідея. Я не хочу, щоб вона думала, ніби я переслідую її або маю до неї якийсь інтерес, а вечеря — це ніби тактичний хід познайомитись із нею. Скажи їй, що я — неприємний старий самітник із завеликим шматком смаженини, який вона, якщо хоче, може розділити з нами.

Джек розсміявся, підійшов до телефону й набрав її номер. Її голос звучав перелякано, вона вагалася так само, як спершу Квінн. Вона прямо спитала Джека, чи це не якась вечірка, бо в такому разі вона не прийде. Він переконав її, що то не більш ніж вечеря з приводу п’ятниці, скромна вечеря для трьох друзів, двоє з яких є сусідами. Нарешті вона погодилася прийти і за десять хвилин обережно подзвонила у Квіннові двері.

Коли Квінн відчинив їй, то побачив, наскільки вона була меншою, ніж йому запам’яталась. Тоді вони розмовляли одне з одним через огорожу, на поважній відстані одне від одного. Але, стоячи на порозі його дому, вона виглядала не просто тендітною, а й зовсім крихітною.

У її очах, як здалося Квіннові, відбивались одночасно і страх, і сум. Він міг зрозуміти, чому Джек так пожалів її. Ця жінка виглядала так, ніби потребувала захисту або принаймні потребувала друга.

Він відступив убік і запросив її ввійти, і вона тихо пішла за ним до кухні, де Джек нарізав смаженину. Вона помітно посвітлішала, коли побачила його. Посмішка осяяла її обличчя, і вона ніби вмить помолодшала. Серце Квінна пом’якшало, коли вони сіли до столу і він поставив перед кожним тарілку й налив у келихи вина.

— Як просуваються ваші заняття? — просто спитала вона одразу після того, як подякувала Квінну за те, що він запросив її до їхнього столу. Джек відкрився їй, що вони роблять щодня після роботи й наскільки він вдячний Квіннові за це. Меггі сказала, що він, певне, дуже добрий чоловік.

— Все йде повільно, проте впевнено, — мовив Джек, посміхаючись їй. Тепер він уже міг читати чітко, але дуже повільно, і деякі слова все ще не давалися йому. Він уже засвоїв усі морські поняття, але йому хотілось перейти до іншого. Квінн утратив надію колись навчити його морської справи, як зараз учив грамоти. Він бажав розділити з хлопцем те, що було його пристрастю. А Джек дедалі більше й більше хотів читати й інші книжки. Квінн також давав йому читати чимало з віршів Джейн, які глибоко зворушили Джека. Всі вони були милі й дуже душевні.

— Він відмінник, — заявив Квінн гордо, а Джек виглядав трохи присоромленим. — Джек казав мені, що ви вчителька, — сказав він Меггі, подаючи десерт і готуючи каву.

— Була, — тихо мовила вона, почуваючись у їхньому товаристві краще, ніж очікувала. Це було товариство неймовірно різних людей, яких, одначе, поєднали сусідство, обставини й добрі наміри. — Я не викладаю вже більше двох років. — У її погляді майнула туга.

— А що ж ви викладали? — спитав Квінн із зацікавленням. Він легко міг уявити її в оточенні маленьких діточок, ще дошкільнят.

— Фізику в старших класах, — сказала вона, чим дуже здивувала його. — Предмет, який усі ненавидять. Але в мене все було не так. Більшість моїх учнів були таки справді здібними. Вони обирали фізику тільки тому, що добре розумілись на ній. Інакше вони обрали б біологію, прикладну математику, якусь іншу природничу науку. Більшість моїх учнів потім вивчали фізику в коледжі.

— Це означає, що ви добре вчили їх. Я в коледжі завжди любив фізику, але не обирав її у старших класах. А чому ви перестали викладати? — обережно запитав він, і її відповідь вразила й засмутила його.

— Помер мій син. Усе ніби завмерло після того, — чесно зізналась вона. Жінка поводилася дуже природно, і Квіннові це подобалось. — Він покінчив життя самогубством дев’ятнадцять місяців тому. — Вона могла сказати, скільки тижнів і днів тому це трапилось, але не стала робити цього. Їй було тяжко, що лік пішов на місяці, а скоро піде на роки. Час повільно подовжував нездоланну відстань між ними. І вона не могла нічого вдіяти, так само як не могла контролювати його останніх дій. — Він страждав від тяжкої депресії. Більшість депресивних підлітків не доходять до самогубства, навіть якщо й думають про нього. А Ендрю не зміг нічого вдіяти. Коли він почав учитись у старших класах, то втратив владу над собою. А в мене просто немає душевних сил повернутись до школи після його смерті. Керівництво пожаліло мене й дало відпустку, щоб я хоч якось загоїла свої рани. Але відтак я зрозуміла, що не готова повернутись. І не певна, що колись зможу.