Диво
Шрифт:
Розділ 8
Наступної п’ятниці, коли вони зібралися, як завжди, на вечерю, Квінн поділився з ними новиною. Він зафрахтував «Моллі Б» на все літо до вересня, коли він планує від’їхати. Відтак він запросив їх обох на наступні вихідні. Цього разу Джек не міг, бо вже домовився їхати на пікнік зі своєю новою дівчиною та її друзями. Але Меггі надзвичайно зраділа.
— Ви й правда цього бажаєте, Квінне? Я не хочу бути набридливою чи нав’язливою. І боюсь бути тягарем для вас.
— Я б не запрошував вас, якби не хотів, щоб ви погодились. Я вирушаю на ній завтра. Ви хочете прийти?
Дивлячись на нього
Та субота була ідеальним днем для виходу в море. Він зустрівся з нею біля своїх дверей. Меггі була у грубо сплетеному білому светрі, джинсах та у своїх яскраво-червоних кросівках, що в його очах робило її схожою на дитину. Був холодний вітряний день, мало не штормовий, і вони вийшли з гавані на чималій швидкості. Море було суворе, і він бачив, що Меггі це подобалось. Стюардеса заслабла на морську хворобу, й обід для них приготував один із матросів. Їм подали сандвічі й чай, і вони їли їх просто на палубі, і Меггі посміхалася, сидячи поряд із ним. По обіді з’явилося сонце. Повечеряли вони також на кораблі й повернулись додому щасливі й розслаблені.
— Так чудово, що ви запрошуєте мене на корабель, я навіть і не знаю, чим заслужила це, — вдячно сказала Меггі, коли вони їхали додому. Він змінив її життя своєю добротою й шляхетністю, а також і цими подорожами на борту «Моллі Б». Вона не могла збагнути, як віддячити йому, а коли сказала йому про це, то у відповідь почула, що йому просто добре в її товаристві. Квінн сказав, що завтра знову іде на кораблі, і знову запросив її. — Чи не буде це нахабством? — чесно запитала вона, і він розсміявся.
У його голосі останнім часом з’явилося щось легке й щасливе. Його дружба з Джеком і Меггі полегшила тягар життя. Він виглядав щасливішим і не таким похмурим.
— Зовсім не нахабство. Я можу поїхати сам, як тільки захочу цього. Я таки збираюся поплавати на ній сам два дні на цьому тижні. Але завтра я не хочу бути сам. Чому б вам не поїхати зі мною?
Вона бачила по його очах, що він говорив саме те, що думав, до того ж їй також було добре в його товаристві. Отже, вона поїхала з ним.
Погода стояла сонячна, дув легкий бриз. Вони підпливали до острова Янголів і засмагали на палубі — Квінн у плавках, а вона в купальнику. А коли того вечора вони зійшли на берег, Меггі відчула, що вони стали друзями на все життя. По дорозі додому він говорив про Джейн. Він розповів їй про ті вірші, які Джейн присвятила йому, більшість із яких він і не читав до її смерті. Але коли він говорив про це зараз, у його голосі звучав не так біль утрати, як гордість. Нещодавно до нього почало повертатися здоров’я.
— Це просто приголомшує: ви довго думаєте, ніби знали когось, а потім з’ясовуєте, що зовсім ні, — мовив він замислено, а Меггі посміхнулася, зітхнула та глянула на нього.
— Я відчуваю те саме щодо Чарльза, але не так, як це було у вас, а зовсім навпаки. Коли він пішов, я запитувала себе, чи знала я, ким він був протягом вісімнадцяти років нашого шлюбу. Це дивне почуття і в моєму випадку не дуже добре. Гадаю, після смерті Ендрю Чарльз зненавидів мене. Йому треба було на когось перекласти провину, і він обрав мене.
Вона пережила подвійну травму, втративши їх обох, і Квінн міг тільки здогадуватись, чого це їй коштувало. Він побачив це по її очах того дня, коли вони зустрілися вперше, наступного дня по тому, як вона отримала заяву про розлучення. То не було для неї несподіванкою, але все одно це мало зробити їй боляче, і він
Меггі довідалась від Джека, що того тижня Квінн виходив у море і протягом двох днів плавав уздовж берега. Він повернувся додому у п’ятницю вранці й був у доброму гуморі, коли вони зустрілись увечері. Він розповів їм про це, а також відзвітував про стан будівництва його власного вітрильника в Голландії. Все рухалося згідно з планом, і Меггі раділа за нього, хоча вже й починала думати зі страхом, що воно буде, коли він поїде звідси назавжди. Так, вони й надалі зможуть бачитись із Джеком, але Джек, здається, почав дуже серйозно ставитись до жінки, яку зустрів, і вона знала, що одного дня в його серці більше не залишиться місця для неї. Звичайно, кожен із них має власний життєвий шлях, яким варто просуватись уперед. Але зараз їм усім так добре зустрічатись.
На вихідні вона знову плавала з Квінном на «Моллі Б», а коли в суботу ввечері він проводжав її додому, то запросив знову плавати з ним наступного тижня. Він уже почав показувати свій дім покупцям і не хотів бути присутнім під час огляду. Було важко повірити, що вже початок травня. Їй не було чого робити, тож вона погодилась поїхати з ним. Меггі сказала йому, що стала фанаткою вітрил і насолоджується кожною хвилиною в морі.
Команда давала їм можливість побути наодинці, розмовляючи з ними тільки якщо вони того самі хотіли. Вони разом тихо йшли вниз уздовж узбережжя, а після обіду Меггі лягла на палубу поряд із Квінном і заснула, а коли прокинулась, він також сопів уві сні поряд із нею. Коли вона глянула на нього, то посміхнулася сама собі — мовляв, як давно вона не лежала поряд із мужчиною, навіть із другом.
— Чому ви посміхаєтесь?
Поки вона так дивилась на нього, його голос звучав низько, тихо і проникливо.
— Звідки ви знаєте, що я посміхаюсь? Ваші очі заплющені, — сказала вона ніжно, відчуваючи бажання пригорнутись до нього, але не хотіла, щоб він подумав про неї щось не те. Вона зголодніла за ніжністю й дотиками. Адже так давно не мала цього. І близькість Квінна нагадала їй про існування такого, та й узагалі була дуже приємна їй.
— Я знаю все, — мудро відповів він, розплющуючи очі й поглядаючи на неї. Вони знаходились неподалік від носової частини корабля, лежачи поряд на зручному матраці. Команда перебувала на капітанському містку й на кормі, тож їм було так добре побути наодинці. — Про що ви думаєте, коли посміхаєтесь? — спитав він, коли повернувся й поглянув на неї, зіпершись на руку головою. Вони були ніби в одному ліжку — хіба що були одягнені.