Диво

Стіл Даніела

— Ви безшумний, як сам диявол, — пожартувала Меггі, сидячи поряд із ним на палубі й насолоджуючись вітром і сонцем, що пестило її обличчя. Незважаючи на незначну прохолоду, було доволі тепло. — Ви нам просто влаштували свято, — із вдячністю сказала вона.

Якби Меггі насмілилась, то могла й обняти його за шию й пригорнути до себе. Але навіть після багатьох проведених разом вечорів щоп’ятниці вона все ще трохи ніяковіла в його присутності. Навіть у найтепліші хвилини Квінн тримав невелику дистанцію стосовно інших. Сяйво її очей свідчило про те, як добре їй, і йому було цього досить. День минув саме так, як він того хотів.

Коли по обіді вони повернулись додому, всі троє були щасливі й натомлені.

Квінн радів, що їм обом сподобалась прогулянка, і дорогою назад вони тільки про це й говорили. Вони не хотіли розходитись, як і не хотіли сходити з «Моллі Б». Джек подякував усім членам команди й особливо Квіннові. А Меггі не могла й дібрати слів подяки. Вона у відповідь запросила його до себе на обід, але він сказав, що наразі зайнятий. Квінн іще не владнав справи з заповітом. Здавалось, це триватиме вічно.

Джек розпрощався з ними, щоб не спізнитись на побачення. Меггі ще раз подякувала Квіннові, йдучи додому. Вона виглядала як дівчинка — зі зв’язаним у хвіст волоссям, у білих джинсах, яскравому светрі й кросівках. Квінн посміхнувся, як робив це протягом усього дня, дивлячись на неї. Для нього було важливо, що вона любила плавати під вітрилами на ділі, не лише на словах. Але хто б цього не любив на такій розкішній яхті, як ця, котру він зафрахтував! Меггі не могла й уявити собі, якою незрівнянною буде та, яку він собі будує в Голландії; вона б хотіла побачити її, хоч він і говорив, що не припливе на ній до Сан-Франциско, хіба що заїде дорогою до південної частини Тихого океану. Але до того він збирався плавати навколо Африки та Європи.

Квінн спокійно сидів у своїй вітальні з чашкою чаю, читаючи спеціалізований часопис про вітрильники, коли Меггі подзвонила в його двері. Вона була все ще в тому самому одязі, її волосся пасмами повибивалося з-під стрічки, і виглядала вона трохи зніяковілою.

— Не думала турбувати вас, — вибачилась вона, — я просто хотіла подякувати вам. — Меггі принесла велику каструлю під кришкою, а під пахвою тримала французьку хлібину. Вона зварила для нього його улюблені макарони. — Це для вас. Я подумала, що ви, певне, голодні. — Фактично він саме подумував про вечерю, але лінувався щось робити для цього, отже, те, що вона принесла, було до речі. — Від мого дитинства в мене не було кращого дня, — щасливо сказала вона й додала: — Дякую вам, Квінне. Усе було так чудово! Ви могли й не брати мене, але спасибі, що взяли.

Обоє посміхнулися, згадуючи як це сподобалось і Джеку. Він навіть не помітив хитавиці й того моменту, коли вони міняли курс або коли човен хилився над водою настільки, як це йому дозволяла його конструкція. Меггі все це дуже сподобалось, бо нагадало їй щасливі днини її дитинства.

— Ви відважний моряк, — похвалив її Квінн, заносячи в кухню каструлю з макаронами. Там були ще й помідори, базилік та шматки ковбаси. Жінка готувала таке в одну з п’ятниць, коли вони вечеряли в її домі, і він говорив, що йому сподобалось.

— Сьогодні я не заслужила такої оцінки, — скромно відповіла вона, але з того, як вона розмовляла з членами команди, він зрозумів, що якби щось сталося, вона точно знала б, як поводитись. І він бачив той її схвильований захоплений погляд, який буває в спраглих моряків, коли вони потрапляють на борт корабля.

— Колись ми ще раз вийдемо в море. Мої друзі, що зараз у Європі, залишили тут свою яхту. — Корабель належав ще одним колишнім колегам по бізнесу.

Він відчув запах макаронів, коли підняв кришку з каструлі, і, вдячно глянувши на неї, запросив Меггі приєднатись до нього.

— Я не збиралася напрошуватись на вечерю, — ніяково відповіла вона. — Я просто хотіла подякувати вам за чудовий день. Мені й справді дуже сподобалось.

— Нам усім сподобалось. Чому б вам не поїсти зі мною макарони, а потім

ми зіграємо в кості? Мені потрібні гроші, — пожартував він.

Якусь мить вона вагалась, але він наполягав, і вона врешті-решт погодилась. Він поставив дві тарілки, і вони звично сіли за кухонний стіл. Коли він уже почав їсти, вона зробила салат. Протягом усієї вечері друзі говорили про кораблі й вітрила. Він дуже пожвавлювався, коли говорив про море, більше, ніж говорячи про будь-що інше, наприклад про бізнес, друзів або подорожі. Квінн завжди говорив про Джейн із сумом, а про Алекс — напружено. Але коли починав говорити про вітрильники, то розслаблявся, весь аж сяяв і вмить ставав збудженим.

Вона здивувалася, як швидко проминув той вечір у його товаристві. А коли вони зіграли в кості, була вже десята, і вона відчула себе винною, що відвернула його від того, чим він збирався зайнятись того вечора. Допомігши йому помити посуд, вона забрала свою каструлю з-під макаронів, а він пішов провести її додому.

— Дякую за пречудовий день, — сказала вона, щасливо посміхаючись йому.

— А я дякую за вечерю. Ви винні мені десять доларів, — нагадав він їй. Того вечора в нього неможливо було виграти, але вона й не піддавалась йому. Це був найкращий день від смерті Ендрю, та й від часу задовго до того. — Ви сьогодні чергуєте на телефоні? — спитав він, відчуваючи, як йому добре поряд із нею. Власне, йому завжди бувало так: Меггі стала для нього напівсестрою-напівдругом.

Того вечора, поки вони говорили про море й вітрила, Квінн дещо вирішив. Він збирався зачекати й подивитись, як усе складеться, і сказати їй про це трохи згодом, коли вони зустрінуться, можливо, наступної п’ятниці. Вони рідко зустрічаються на вулиці, бо обоє нечасто виходять із дому. Джек був ніби посередником між ними, передаючи новини й привіти в обох напрямках протягом усього тижня, бо він бачився з ними обома, відвідуючи обидва будинки і працюючи то тут, то там.

— Я чергуватиму на телефоні від дванадцятої, — просто відповіла вона. — У мене є постійний абонент, симпатичний хлопець, йому чотирнадцять. Минулого року померла його мама. У нього, я так думаю, важкий час. Я помічаю за собою, що й правда сумую за дітьми.

Меггі вже остаточно вирішила повертатись у вересні до школи, попрацювати на старому місці принаймні місяці зо три. Вона замінятиме вчительку, яка прийшла на її місце, а зараз збирається у декретну відпустку. Школа обіцяла щось іще підшукати для неї, а Квінн погодився, що повернення до роботи буде корисним для її здоров’я.

— Щасти вам на вашому телефоні цієї ночі! — лагідно сказав він.

Можна тільки уявити, якою вмілою була вона у спілкуванні з підлітками. Це була душевна й відкрита людина у спілкуванні, і відтоді, як вони зустрілись, Меггі потроху знов ставала тією ж квітучою жінкою, якою колись була. Ці вечері щоп’ятниці пішли на користь їм усім, і навіть йому.

— Ще раз дякую, Квінне, — раптом вона відкинула всі умовності й обійняла його.

Він виглядав здивованим, а вона посміхнулась йому й за мить пішла. Двері зачинилися за нею, і він рушив додому. Її волосся торкнулось його щоки, і він міг відчути запах її парфумів — запах свіжості, який був таким природним для неї. Ніби подув вітру, літнього бризу, який прилетів до нього, щоб розвіяти той сум, який мучив його так довго. І він зробив для неї те саме. Він став тим якорем, за який вона зачепилася, щоб не потонути. А Джек був тим клеєм, який тримав їх разом. Квінн дякував долі, що вони всі зустрілись, і знав, що сумуватиме за ними, коли поїде звідси. За п’ять місяців, коли його корабель добудують, усі троє підуть своїм шляхом, але є надія, що кожен із них стане кращим, ніж був до їхньої зустрічі. Буревій у новорічну ніч, який звів їх разом, виявився для них усіх благословенням.