Диво

Стіл Даніела

— Схоже, він таки дуже гарний, — у погляді Меггі блиснуло захоплення й мало не заздрощі.

— Ви плавали під вітрилами? — Квінн, здавалось, був здивований.

— Бувало. Я виросла в Бостоні, влітку відпочивала на мисі. Любила плавати під вітрилами, коли була дитиною. Але багато років не робила цього. Мій чоловік ненавидів море, та й Ендрю не дуже любив. Це все було дуже давно.

— Джейн і моя дочка також не дуже любили море, особливо після смерті сина. Багато років тому, коли ми тільки переїхали сюди, в мене була яхта. Я продав її за рік після того, як Дуг помер. Я дуже рідко мав можливість віддатися своїй пристрасті.

Джек із великою приємністю слухав їхню розмову, радий, що саме він запропонував

Квіннові запросити Меггі на вечерю. Вони мали значно більше спільного, ніж це усвідомлювали самі. І обоє потребували спілкування та дружби. Обоє довго були самотніми, обоє тривалий час жили болісними спогадами. Отож цей вечір піде їм обом на користь.

— Стовісімдесятифутовий вітрильник із двома щоглами — це, певно, дуже хвилює, — підіграла йому Меггі. — Це варто шаленої пристрасті, — додала вона, і в її очах затанцювали вогники.

— Варто зараз і буде варто в майбутньому. Корабель буде готовий у вересні.

Квінн запропонував їй глянути на креслення, і вони схились над ними, сидячи за столом, поки Джек помив посуд і приєднався до них. То був дуже хороший вечір, і Квінн здивовано відзначив, що втрьох їм сиділося значно краще. Меггі напевне внесла щось особливе, незважаючи на її тяжкі сповіді. Але в усіх полегшало на серці, коли Квінн став у найменших деталях описувати свій вітрильник. Меггі ставила доречні запитання. Вона була на диво обізнана щодо вітрильників і знала основних виробників суден, архітекторів і конструкторів. Її широкі знання дуже вразили Квінна. Нарешті він відклав убік креслення, і Джек запропонував пограти в кості, чим зазвичай вони з Квінном закінчували свої вечері щоп’ятниці. Така пропозиція розсмішила й здивувала Меггі.

— Я багато років не грала, — попередила вона і тут же примудрилася щонайменше один раз обіграти їх обох.

Потім виграв Квінн, він із них усіх грав найкраще, часто виграючи у Джека. Незважаючи ні на що, вони добре провели час, і Меггі пішла від них додому вже після півночі. Був її день за графіком працювати на телефоні довіри від першої ночі, і вона була в напрочуд гарній формі.

Джек затримався лише на кілька хвилин по тому, як вона пішла.

— Вона хороша жінка, — зауважив він, посміхаючись Квінну. — Просто пережила важкий період. То був її єдиний син… А її чоловік не виглядає надто приємним, якщо покинув її після всього цього, — зробив висновок Джек, хоча Меггі говорила про свого чоловіка досить добре. Це була і справді добра жінка, що цілком заслуговувала на те, щоб мати когось поряд. Джекові було важко уявити ті травми, які вони обоє пережили.

— У таких ситуаціях люди роблять одне одному недобрі речі, — мудро сказав Квінн, — Джейн також могла б піти від мене. Дякувати Богові, вона цього не зробила. Хоча я не був надто чуйним до її горя. Єдине, про що я міг думати — як це сталося, що я втратив сина? Мені здавалось, якщо я не говоритиму про це, біль мине сам собою, але наша осібність руйнувала нас обох.

Одначе він добре знав зі щоденників Джейн, що вона розуміла не тільки власне горе, а й його і дозволила йому переживати біль саме так, як того потребував він. Вона самотужки несла весь тягар свого горя на власних плечах — не так, як Меггі, коли та втратила сина.

Джек пішов за кілька хвилин, а Квінн іще довго сидів у кухні, прибираючи й домиваючи посуд. А коли він нарешті пішов нагору, то з вікна своєї спальні побачив світло в кухні Меггі. Він знав: вона чергує на телефоні, щоб відповідати на дзвінки підлітків. У неї все ще горіло світло, коли він ліг.

Він узяв котрийсь зі щоденників Джейн і заснув із ним, але тієї ночі він уперше думав про неї значно спокійніше. Яким би нерозумним і нечуйним він не був, проте вона все щиро пробачила йому. А може, він просто так думає. Але він не знав і, можливо, ніколи не знатиме, чи зможе одного дня пробачити самому собі.

Розділ 7

На

запрошення Квінна Меггі прийшла до них із Джеком повечеряти у п’ятницю наступного тижня, і вони всі втрьох були в доброму гуморі, бо непогано провели тиждень. Вони знову говорили про вітрильники й грали в кості. Меггі принесла шоколадний торт, який сама спекла для них. А згодом їхні посиденьки вечорами щоп’ятниці стали доброю традицією і чудовим початком вихідних.

Щодо уроків грамоти, то вони також просувалися добре, бо Джек працював наполегливо. Меггі принесла на допомогу Квіннові кілька книжок, де описувались нові навчальні технології, які б допомогли Джекові. А Квінн продемонстрував їм обом останні креслення з Голландії. Будівництво вітрильника підходило до блискавичного завершення. Надворі буяв квітень, і роботу, яку виконував Джек, було майже закінчено. Квінн запросив ріелтора, який прийшов оцінити будинок. Той запропонував ще кілька речей, які Квіннові варто було б зробити, щоб будинок був привабливішим для покупців, і Квінн вирішив виставити його на продаж у травні або червні. Він не хотів продавати його так швидко, адже йому треба десь жити до того, як корабель добудують у вересні. Ріелтор запевнив його, що будинок буде продано доволі швидко, і дуже хотів цим зайнятись.

Квінн сказав про це Джекові й Меггі у п’ятницю, він уже дав Джекові список тих удосконалень, які запропонував ріелтор. І зараз хлопець уже міг його прочитати. Двоє чоловіків обмінялися посмішками. І справді, тепер уже Джек міг легко читати.

Того тижня надворі значно потеплішало, і вони втрьох обідали в саду Меггі. Вона винесла літній столик і застелила його блакитною скатертиною. Їли смажене курча, гамбургери й картопляний салат, який приготував Квінн. Усе це виглядало як весняний пікнік. Того теплого вечора Меггі була в білій лляній сукні і вперше її довге волосся хвилями лежало на її плечах. Головною новиною того вечора було те, що Джек повідомив їх про молоду й дуже милу жінку, яку він зустрів у церкві, а інші учасники вечері почали по-доброму жартувати щодо цього. Меггі сказала, що рада за нього, а Квінн заперечив: мовляв, вона невиправно романтична. Джекові щойно виповнилося тридцять шість, і вже давно настав час у когось закохатись. Тепер він уже вміє читати, йому нема чого боятись і нема чого соромитись. За десертом Меггі висловила сподівання, що він незабаром одружиться й матиме дітей.

— А як щодо вас? — він підсунув до неї стіл, на якому лежав кавун і вишні на десерт.

— Я вже це робила, — довірливо відповіла вона на те запитання. Їй уже виповнилося сорок два, і, як вона вважала, романтичні сторінки її життя вже перегорнуто. До розлучення вона прожила у шлюбі вісімнадцять років і казала, що не цікавиться новим чоловіком. Смерть сина й розлучення вилікували її від романтики, принаймні так вона говорила. Меггі збиралася завжди лишатись самотньою.

— Ви тільки на шість років старша за мене, — відзначив Джек, а Квінн розсміявся.

— Вам можна було б зійтися, — під’юдив він. Джек уже й сам думав про це, але не хотів псувати їхньої дружби, а доля в образі дівчини, яку він зустрів у церкві, покликала його в іншому напрямку.

— Я так не думаю, — зі сміхом відповіла Меггі на слова Квінна. Це було любляче й доброзичливе, але надзвичайно дивне тріо. І всіх трьох засмучувала думка про те, що за кілька місяців їхні вечері щоп’ятниці мають закінчитись. Квінн відпливе на своєму кораблі, Джек також невдовзі зустріне жінку свого життя — якщо нею стане не ця, то, напевне, наступна. А Меггі мала єдиний план: повернутись із вересня до вчителювання. Більше нічого вона не хотіла, нікуди не хотіла їхати, ні з ким не хотіла бути. Самота стала для неї тим безпечним, зручним коконом, у якому вона ховалася від усього, так само, зрештою, як і Квінн. Але Меггі відчула, що їй варто повернутись до роботи.