Архе
Шрифт:
просто розносить маестро на шматочки, він відчуває кожен клаптик простору
всередині цього вихору. Плавними рухами маестро надає
253
птахам прискорення, наче переганяє розігріті невидимі маси чогось текучого і
нечіткого, але виразно присутнього. Маестро здіймає руки над головою, наче
посуваючи ту масу гарячого повітря на себе, і ворони, на яких націлений його
погляд, розвертаються прямісінько в керунку даху.
– Зсуф! Зсуф! Зсуф!
– викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Менделєєва», шум
крил,
зсувається, зсу-фається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує
наближення маси вороння, яка знаменує близькість переходу.
– Зсуф! Зсуф! Зсуф!
– викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Менделєєва», шум
крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і
зсувається, зсуфається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує
наближення маси вороння, яка знаменує близькість переходу і зауважує, як
реальність довкола закручується петлями повторів. Речення повторюються один
до одного, бо це зсуф, насувається великий
– Зсуф! Зсуф! Зсуф!
– викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Менделєєва», шум
крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і
зсувається, зсуфається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує
наближення маси вороння, яка знаменує близькість переходу і зауважує, як
реальність довкола закручується петлями повторів. Речення повторюються один
до одного, бо це зсуф, насувається великий Zsuf, Інше, Несхоже, vin mozhe peremykastysja z plasta па plast, zmushuvaty svidomistj zsufatysja u Nevidome, u pravo і у ліво, latynycja і кирилиця, але перш за все - не
спускати очей з ворон, аби не погрузнути в галюцинозі. Маестро завмирає
нерухомо. Петлі. Він бачить, як думки чіпляються за літери. Маестро не
рухаючись відходить убік. Ворони влітають на дах і перед очима стає чорно, чорно-чорно, чорно-чорно-пречорно від чорного вороння, від чорних лискучих
живих очей, від сотень вологих
254
нічних очей, від чорних воронячих пер, чорного шуму, чорного шрифту, чорних-
чорних літер, і маестро відчуває, як він губиться, топиться в чорному, і він
відчуває сяючий шквал шуму, вздовж якого, вглиб якого, всередині якого мов у
тунелі летять птахи.
– Ґдє ми?
– долинає чийсь голос, і наростає вітер. Гусне ніч. Ніч і вітер.
Ніч і вітер. Вуха от-от луснуть від свисту. Реве ніч і вітер. Із
напівзаплющеними (ніч і вітер) очима маестро біжить (ніч і вітер) до краю
даху, пробивається крізь (ніч і вітер) туге живе пір'я і стрибає у
а
л
є
3
а
м
і
с
т
ь
о
ч
і
к
У
в
а
н
о
г
о
п
а
д
і
н
н
я,
3
а
м
і
с
т
ь
3
л
и
т
т
я
3
і
своєю
стихією,
диким
вітром,
ступає
стихію
дотичну,
однак
чужу -
землю.
Тут, на Вапняку, оглушливо
тихо. Осліплююче світло.
– Здоров, - кажу я, коли його очі звикають до нового фокусу і знову можуть
збирати букви у слово.
н а
явно н а
255
Маестро роздивляється довкола.
Бачить мох, бачить зелену травичку і бачить мушельки слимачків. Це Вапняк.
Тут свіжо і легко.
– Так шо? Вже весна?!
– запитує маестро і починає дико реготати
? коли історія закінчена, маестро шкіриться:
– Ну що ж, тепер я впевнено кажу, що мій «Неопубл» відбувся як такий. Но, з
другого боку, говорить, що він відбувся, - це знову ж возвращатися до
лінійності. Тому кажу: відбувається і відбуватиметься. Але іменно зараз його
немає. Не існує більше нічого і нікого, крім Вапняка і нас. Як ви льогко
можете пересвідчитися, нас тепер троє. Да-а-а, кстаті, я завжди щитав, шо
світ можна звести до трьох слів: СЕКС, БОКС і ДЖАЗ...
– Причому, - додає Терезка, - вони вільно перетікають одне в одне: секс - це, як правило, бокс... або джаз...
– ...або до трьох літер: X, У, Й, - закінчує маестро й обводить нас
переможним поглядом.
– Слухай, а чого ти так матюкаєшся?
– питаю раптом.
– Це ж усім панятно. Мат як удар по міровоспріятію, взгляд в неописане, і
главне, НєвєдОмоє. А так, між іншим, це ше не відомо, хто більше з нас
матюгається...
– Та нє, хлопці, - встряє Терезка.
– Мат - це прорив у самій мові, який потім
затягується іншими словами-епітетами. Ну, як ряска на болоті. Бачили? Мат як