Архе
Шрифт:
Шелестіли дерева.
– Вуйку, а от скажи мені: кому це закортіло побудувати посередині Карпат
залізницю?
Вуйко знизав плечима.
– У тому то й річ, що ніхто не відає, - сказав він.
– Ге! Думаєш, я не
питався? Ніхто про це місце навіть не чув. Але я не дурний. Я його нікому не
показував, тільки тобі.
81
Терезка йшла, переступаючи зі шпали на шпалу. В наплічнику подзенькувала
тара. Поверх дерев'яних колод тягнулися бурі бордюрчики
Вуйко кривив забавні міни, мов першокласник, що переніс менінгіт:
– Ти ж подумай, Терезо, який це дарунок для нас! Вкинься в саму атмосферу
відкриття: от ти, така крута хіпка, і твій вуйко - останній мрійник і
невиліковний романтик, а тепер ще й завгосп у музичній школі, йдуть лісом.
Карпати. Осінь. Легка імла висить над горами, шумлять ялини. Біле небо
кольору стиглого винограду... скоро моє День народження... Нічим не
стримувана свобода...
– А виноград який, перепрошую? Ізабелла чи «дамські пальчики»? Чи білий?
– Синій, з нальотом. Слухай далі. Осінь, та? Нічим не стримувана жага
свободи, вкидуєшся? І ми, старі хіпуни, находимо у затінку сосен і поростях
моху шматок справдешньої залізниці. Скільки їй років? Ніхто не знає. Стара-
престара. Але добрі-добрі хіпі знають: така знахідка кудись таки заведе.
Запахло грозою.
Ніщо не торкало і не збуджувало Терезу так, як шум лісу і гаряче, біле небо, справді схоже кольором на осінній урожай ізабелли. Вона підняла голову.
Далеко попереду засвітила просіка.
– Уяви, вуйку, а якби зняти з цього фільм?
– сказала вона, натхненна раптовим
ґенієм.
– Такий дуже тонкий та елегійний. Русинський імпресіонізм у світовому
кінематографі. Естетизуючі деґенерати на руїнах нації. Як тобі?
– По-моєму, заєбісь ідея.
– Правда? От, наприклад, такий ряд: ідуть двоє в лісі вздовж закинутої
залізничної гілки. Все чорно-біле, майже сіре, наповнене сяйвом. Лиця людей
оповиті серпанком добра і гуманізму.
82
– Та, але в руках чоловік несе алюмінієвий тазик з капустою, а дівчина -
гумову качечку... і кріп у жмені...
– Чи навіть не кріп, а конторну рахівницю. Арифмометр. Вуйко скривив губи.
– Глядач подивиться і подумає собі: «Ага, рахівниця. Ну, ясно. Ідуть шось
рахувати». Нам закинуть поверхневу предметність.
Терезка промовчала.
– Слухай, - озвалася вона.
– А тебе ніколи не причан-далило реклами
придумувати?
Вуйко знизав плечима.
– Ну, тоді слухай, бо мене спричандалило. Значить, телевізійна реклама
журналу мод. Такого дуже просунутого й ультраструйового. На кухні сидить юнак
спиною
Половина думаючого населення України зразу викуповує, шо до чого, - чувак дує
бамбалачу. Чутно, як він затягується, а потім - наростаючий звук ударів
серця, як у Пінк Флойда. Люди сидять, чекають, коли ж він видихне, час іде, нарешті чувак видихає дим і починає тихенько так підсміюватися. Потім голосно
ірже. Потім він регоче, як несповна розуму, і голосно вигукує: «WHAT A BEAUTIFUL LIFE!!!». Тут з'являються обкладинка свіжого випуску журналу, там
якась «Бурда мода» чи альманах «Пізнайко», і титри англійською: We also think that way
– Ого, нівроку! Хоч, як на мене, надто буржуазно. Я от, наприклад, вже таку
собі бачу: ніби ідуть лісом двоє грибників і нічого не можуть знайти. Стають
отак біля берізки, заморилися, поспиралися на патички, на порожні лубочки
втикають. Тут один каже: «От зараз би піци». А другий в'їдливо так
відповідає: «Ахуїци, бля!». І разом, мов осяяні, вигукують: «Піца «Ахуїца»!
Хтось набирає по мобільнику номер, замовляє піцу-ахуїцу з грибами і сиром, і
ми вже бачимо, як поміж берізками біжить пінгвін зі срібною тацею на
піднятому крилі. Підбігає до охуїлих
83
грибників, знімає з таці покришку, а там - паруюча духмяна піца. Грибники
беруть по шматочку і кусають, примовляючи: «Справжня піца - піца «Ахуїца»!
Терезка засміялася, а вуйко знову зупинився попісяти.
– «Пиво «Львівське», - сказав він, заправляючи майку в штани.
– Відчуй
полегшення!» Між іншим, можу тобі ше одну запропонувати: стоять двоє чуваків
над панорамою нічного міста. Асоціативний ряд - декаданс там, екологічна
катастрофа, торжество тєхнікі над человеком... Лиця в чуваків задумані й
одухотворені величністю занепаду. Один так риторично воздіває руку над містом
і запитує: «Майбутнє..?». А інший з таким пафосом йому: «ВІДСУТНЄ!!!». І
напис: «ЙОГУРТ «БАБАЙ». УПИР СЕРЕД ЧУМИ».
– Нівроку так. Колись я теж так забавлялася, коли по місту сама лазила. Теж
одну, дуже концептуальну, придумала. Якраз вкладається в рамки русинського
імпресіонізму, чи як там було.
– А ну давай.
– Ну, уяви таке. Вздовж Берлінської стіни бредуть собі двоє типків, курять
якусь папіроску на двох і копають поперед себе бляшанку з-під «Кока-коли».
Ідуть, ідуть, ідуть... На стіні пістрявіють антифашистські ґраффіті. Стіна
довга-довга... Ідуть, копають, курять... Ідуть... копають... курять... Ідуть.