Зброя вогню
Шрифт:
Зненацька знову почулося виття, і тисячі вогників висипали з лісу.
— Що це? — здивувався Козодій.
— Очі, — похмуро відповів Андрій, — тисячі очей.
Вогники стрімко наближалися.
— Тримати стрій! — гаркнув Дорош. — Підпустити до шанців!
— Запалюй стріли! — скомандував Андрій.
Козаки опустили луки зі стрілами вниз. Мурко вискочив з лівого краю шеренги і махнув рукою, ніби прицілюючись.
— Кулька! — крикнув він.
З його ручки вилетіла вогненна куля завбільшки з яблуко, і, пролетівши низом уздовж шеренги, запалила опущені стріли. Нечисть наближалася.
— Ближче, —
— Ще кілька секунд, отамане!
І ось полум’я багать уже вихопило з темряви огидні фігури вурдалаків, що скакали верхи на величезних перевертнях. Слідом за ними чорною стіною йшли вампіри.
— Давай! — скомандував Андрій.
Стріли зринули в небо і, окресливши дугу, опустилися за ворожими рядами. Відразу ж спалахнула земля під ногами нечисті. Це загорілась розлита козаками смола.
— Вогонь! — ревнув Дорош.
Козаки дали залп. Перевертні закрутилися в повітрі, скидаючи вурдалаків, але юрба по інерції продовжувала мчатися вперед. Козаки стріляли без упину, але перевертні, хоч їхні ряди вже помітно поріділими, все одно наближалися, очевидно, готові до такої зустрічі.
— Наших робота, — невдоволено пробурчав Дорош.
— Вампіхи на лінії колів! — голосно крикнув Нікель. — Вивільнити пхужини!
Кілька козаків смикнули за мотузки, що тяглися в степ. Заклацали пружини, і осикові коли піднялися під гострим кутом. Вампіри з ходу почали напорюватися на них і розсипатися снопами іскор. Але передні ряди перевертнів усе-таки прорвалися до шанців. Вурдалаки-вершники повихоплювали з-за спин короткі мечі і кинулися на козаків.
— За шаблі! — скомандував Дорош.
Задні ряди кинули рушниці і ринули в степ до своїх коней. Мефодій уже сидів верхи.
— По конях, братчики! З лівого флангу заходь! Рубай їх!
І Мефодієва сотня, обскакавши шанці з лівої сторони, клином врізалася в ряди вампірів. Характерники Андрія продовжували сипати стрілами у ворога, і жодна з них не пролітала мимо цілі. Сімка нечисті стояла на краю правого флангу.
— Захаз почнеться, — проскрипів ґном, тримаючи свій бойовий топір.
Раптом уперед вискочив Мурко.
— А ось вам кульки! — заверещав він і почав запускати вогненні кулі у юрмисько вампірів, від яких ті моментально загорялися, як свічки.
Ряди вампірів добралися до дружин Андрія. Осатаніло шкірячи ікла, бризкаючи слиною, люто розмахуючи шпагами, кинулися вони на козаків.
— Давай! — скомандував Андрій.
Характерники відкинули вбік луки, подіставали з кишень якісь мішечки і кинули їх у палаючу смолу.
Всю дружину Андрія вмить огорнув дим, який тут-таки розсіявся. Вампіри й перевертні на мить сторопіли.
На місці, де щойно стояв один характерник, тепер було уже двоє. Єхидні усмішки грали на їхніх обличчях. Один з вампірів кинувся і простромив характерника шпагою, але клинок, пройшовши крізь нього, лише розвіяв оманливу постать характерника, зате двійник свиснув шаблею, і вампір запалав, мов смолоскип. Почалася безжальна різанина. Мало тямущі у військовому мистецтві, вампіри племен не могли завдати козакам нищівних ударів і гинули сотнями від козацьких шабель.
Мефодій же зі своєю
Нападників ставало все менше й менше.
— Перемога! — кричав Дорош, а козаки підхоплювали його радісний крик.
— Стривай, Дороше! Це ще не перемога! — крикнув йому Андрій.
Від лісу насувалися нові сила нечисті. Тисячі червоних вогників мигтіли в темряві. Основні сили погані ринули в атаку.
Андрій мимоволі задивився, якими рівними рядами ця хвиля накочувалася на них, і не помітив, як величезний, чорний, як ніч, перевертень з одноруким вурдалакою на спині кинувся на нього.
— Здохни, проклятий чаклуне! — заричав перевертень.
Андрій не встиг би ухилитися і загинув би миттєво, якби тієї ж миті його не заступив собою Кулака.
— Стережися, Сивий! — тільки й устиг він викрикнути.
Могутні щелепи перевертня в мент ока зімкнулися на шиї лісовика. Жменька шалено скрикнув, підскочив і розпоров черево тварюки, що повисла на могутніх грудях брата, однорукий вурдалака безпомічно скотився на землю, де його моментально докінчив Вітряк. Андрій труснув головою і придивився до трупа вурдалаки.
— Гробак! — скрикнув він.
Перевертень тепер також лежав на землі, кривава піна виступила з його ікластої морди.
— Врятувався! — захрипів він.
Жменька змахнув шаблею і відтяв потворі голову. Голова покотилася по землі, швидко набуваючи людської подоби.
— Дівчина! — вигукнув Вітряк.
Андрій пригледівся до голови вбитої.
— Дочка корчмаря! — крикнув він.
Кулака все ще стояв на ногах, тримаючись рукою за розірвану шию, але враз похитнувся й упав, як підкошений колос. Кров ключем била рани. Жменька присів біля брата.
— Кулако, не вмирай, — простогнав він.
Добродушний гігант спробував посміхнутися.
— Ви вже їм дайте перцю, хлопчики, а я, мабуть, своє вже відвоював…
— Не вмирай, — прошептав знову Жменька.
— Спасибі, друже, — схилився над лісовиком Андрій.
Лісовик мовчки кивнув.
— Андрію! — закричав Дорош. — Нові на нас поперли!
На світло вступили стрункі ряди вампірів.
— Їх не менше двох тисяч! — аж присвиснув Никодим. — Нам гаплик!
Полчище вампірів повільно наближалося. Раптом перед ними гігантським смерчем з неба опустилося близько трьохсот тіней, які одразу перетворилися на людей. У деяких на головах вогненними зміями звивалися оселедці.