Вогненний водоспад

Сафронов Юрий Павлович

— Великий косяк кефалі. Пішов туди, — він показав рукою у відкрите море.

Налягли на весла Десь далеко в небі почувся характерний звук реактивного літака. Всі троє, мов по команді, глянули вгору, але нічого не побачили

— Де ж він? — здивувався Берданов, прислухаючись до свисту реактивних двигунів, що все наростав.

— Бачу! — зрадів Никодимов, показуючи рукою в небо. — Дивіться туди, лівіше!

Справді, в небі показалась невелика срібна цятка. Вона поступово збільшувалась. Скоро можна було розрізнити обриси літака. Він швидко знижувався Літак дивної форми, з

довгими трикутними крилами падав хвостом уперед. З двигунів, розташованих у фюзеляжі, зрідка вилітали клуби диму. Почулось кілька різких вихлопів.

— Катастрофа! — вигукнув Никодимов, підхоплюючись на ноги. Від різкого поштовху човен захитався. — Він падає просто на нас!

Це враження виявилось обманливим. Літак знаходився над морем досить далеко від човна. Він наблизився до поверхні води і на мить завмер у повітрі. Очевидно, екіпаж літака намагався витиснути з двигунів усю їхню потужність, щоб запобігти катастрофі. Двигуни відчайдушно ревли, спінюючи струменями вихлопних газів гладеньку поверхню моря. Вода фонтанами злітала й розсипалася на всі боки. Здавалося, море кипить навколо повітряного гіганта. Тепер над поверхнею води було видно лише половину його велетенського фюзеляжу.

Зненацька на літаку заревла сирена. Одразу ж припинили роботу двигуни, і літак пірнув у воду. Море, ліниво хлюпнувши білими гребенями високих хвиль, проковтнуло його. На поверхні зосталось лише гігантське коло білої піни, що, мов саваном, накрила місце катастрофи.

— Мерщій туди! — заспішив Поляков. — Треба рятувати екіпаж. Можливо, вони зуміють залишити літак!

Човен помчав уперед. Від місця загибелі літака друзів відокремлювало декілька кілометрів. Сидячи на кормі, Поляков уважно вдивлявся в далечінь, намагаючись помітити на поверхні людей. Але марно! Лише кілька разів підряд море знову спінилось: з-під води виривались бульбашки повітря.

— Дивно. Дуже дивно… — пробурмотів Поляков.

— Що саме? — спитав Берданов.

— Мене вразив незвичайний вигляд затонулого літака. До самого хвоста трикутне крило. Небачені розміри. Величезна потужність двигунів, які тримали його вертикально над водою. Ця дивна посадка хвостом уперед…

— Посадка? — перепитав Никодимов. — Але ж він упав, а не робив посадку.

— Можливо. А може, й ні. Був би я фантастом, я сказав би, що це не літак…

— А що ж?

— Швидше він схожий на космічний ракетоплан. І зроблений він, я гадаю, не в нас, на земній кулі, а на іншій планеті. Можливо, на Марсі…

Човен підійшов до місця, де впав літак, лише хвилин через сорок. Усі понагинались через борт, уважно вдивляючись у воду. Двигуни літака здійняли хмари мулу, піску і шматків водоростей. Де-не-де на поверхні погойдувались прозоро-голубі медузи й оглушені рибини.

— Нічого не бачу, — розчаровано сказав Берданов, оглядаючись по боках. — Ні літака, ні людей.

— Доведеться пірнати, — мовив Поляков. — Можливо, внизу що-небудь побачимо.

Він швидко натяг маску, рушницю і занурився в воду.

Далеко

внизу крізь каламутну товщу води просвічували темні валуни дна. Вгорі, зовсім поряд, бовваніло червоне днище човна і частина зануреної в воду лопаті весла. Поверхня води здавалася срібною, вона відбивала занурені в воду предмети, мов дзеркало.

Просто перед собою Поляков побачив самотню велику кефаль. Здавалося, що рибина зовсім не рухала плавцями і воднораз пливла досить швидко, зрідка змінюючи напрямок.

Раптом кефаль кинулася спочатку вправо, потім вліво і пірнула вглиб. Слідом за нею дуже швидко промчало велике чорне тіло. На спині цього гіганта, що проплив зовсім поряд, Поляков устиг помітити високий вертикальний плавець.

“Акула!” — промайнуло в його голові.

Хижачка кинулась навздогін кефалі і тут же догнала її. Поляков побачив, як на мить розкрилась і стулилась її здоровенна паща. Все сталося за якісь частки секунди. Кров похолола в його жилах, коли риба повернулась до нього мордою. Акула-молот! Один з найбільших підводних хижаків! Чи ж йому, іхтіологові, не впізнати її!.. Від голови в обидва боки йшов характерний горизонтальний виступ. Позад голови на тулубі двоє великих вирячених очей. Зненацька вони спалахнули зеленкуватим котячим світлом. Жах охопив Полякова. Відчайдушно перебираючи ластами, він метнувся до поверхні.

Задихаючись, не в змозі вимовити й слова, він тільки показував рукою у воду Берданову й Никодимову, які тягли його в човен.

— Акула-молот! — не сказав, а видихнув він, зриваючи маску.

— Не може бути! Вони не водяться в Чорному морі! — встиг тільки крикнути Берданов, як на поверхні води, поряд з човном, з’явився гострий плавець і частина спини гігантської риби.

Наляканий Никодимов відсахнувся до другого борту. Човен дуже загойдався. Акула зробила навколо нього коло, потім друге, третє…

— Подивіться на її хвіст! — прошепотів Поляков. — Це не акула. В акул вертикальні хвости, а в цієї горизонтальний, мов у китових.

— Так що ж це?

— Не знаю… Дивно…

Тим часом химерна істота й далі монотонно описувала кола, наче й не збиралася нападати на човен. її мокрий плавець, що виступав із води, відсвічував рожевуватим світлом. Поляков раптом схопив Берданова за руку.

— Мені здається, це не жива істота…

— Що-о?

— Придивіться уважніше…

Плавці і хвіст величезної схожої на веретено істоти були зовсім нерухомі. Вони завмерли в одному положенні. Годі було зрозуміти, як пересувається чудовисько. Нахилившись до води, Поляков почув ледве вловимий шум, ніби поряд із човном працював невеликий моторчик.

— Чуєте? Ця штуковина звідти…

— Звідки?

— З марсіянської ракети, яка сіла в морі.

— Ну, це ви вже занадто!

— Дивіться! Дивіться! — закричав Никодимов, показуючи в море.

З правого боку до човна наближалося ще дві “акули”.

Берданов мигцем подивився на далекий берег: чи можна дістатися плавом? Поляков, зовні спокійний, не відводячи очей стежив за “акулами”. Никодимов сполотнів.

В цю мить одна з “акул” пірнула під човен. Почувся сильний удар, і всі троє сторчма полетіли в воду.