Вогненний водоспад
Шрифт:
Берданов стрепенувся. Він відчув, що двері люка в сусідній відсік, на які він спирався спиною, повільно відчинялись. Він озирнувся. В щілину між люком і стіною пробивалось світло.
— Гляньте-но, — торкнув він за руку Полякова, показуючи на напівпрочинені двері.
Удвох вони навалились на люк. Він повільно беззвучно відкрився. Очманілі від радощів, вони вскочили в сусідній відсік і спинились на порозі. Другий відсік був яскраво освітлений рівномірним голубим світлом. Води у відсіку не було. Стіни були вкриті рівним шаром білої емалі. Вздовж усього відсіку тяглись
Поляков не стримався, підійшов до першої шафи і зазирнув крізь вічко всередину.
— Еге! Та це препараторна! Дивіться: механізми розчиняють спійманих риб.
Механічні лапи підхоплювали з бункера одну по одній знахідки акул-роботів і через певні проміжки часу клали їх у велику білу кулю. З неї частина знахідок ішла по правому прозорому трубопроводі, а частина — по лівому. Ось лапи вхопили великого краба з мішка-плівки і понесли його в кулю. За кілька секунд краб, підхоплений струменем води, помчав правим трубопроводом до сусідньої шафи.
— Очевидно, це автоматична куля-аналізатор, — висловив припущення Поляков. — Вона сортує знахідки. Думаю, що тут використано систему електронної пам’яті. Вона порівнює знахідку з усім, що було до неї. Непотрібне чи схоже відкидає, а нові екземпляри віддає в колекцію. Добре придумано! А як чітко працює!
В сусідній шафі краба підхопили чергові двопалі руки і швидко помістили в невеликий ящик. Минуло менше хвилини, і з ящика було вийнято акуратний кубик льоду, всередині якого був краб!
— Ого! Вони його живцем заморозили!
— Причому разом з тією водою, в якій його спіймали, — додав Поляков. — Тепер зрозуміло, чому акули-роботи обтягують плівкою свою здобич. Це дозволяє марсіянам вивчати не лише саму тварину, але й середовище, в якому вона жила.
— Така ж доля чекала й на нас… — здригнувся Берданов.
Зазирнувши до сусідньої шафи, професор Поляков був вражений:
— Оце так колекція!
На полицях шафи в суворому порядку були закріплені кубики льоду, всередині яких знаходились заморожені тварини і риби. Тут були і темні краби, й прозорі креветки, і черепашки. Кілька полиць займали кубики льоду з замороженими рибами. Крізь лід просвічували скумбрії, кефалі, морські скати, ставриди, зеленухи, голка-риба, морські коники, хамса та інші мешканці Чорного моря. При потребі ця шафа могла б умістити навіть і гігантську голубу акулу, якби вона водилася в Чорному морі.
— Молодці марсіяни! — вигукнув професор Поляков. — Скоро вони знатимуть про Чорне море не менше, ніж ми. В такому стані експонати можуть зберігатися сотні років. Поляков пройшов до наступної шафи, зазирнув у вічко і тут же відсахнувся. В холодній глибині шафи на сліпучо-білому столі лежало накрите напівпрозорим покривалом непорушне тіло Никодимова. його неприродно випростані руки й відкинута назад голова були нерухомі, ніс загострився, щоки позападали.
Поляков і Берданов ледве встигли роздивитись його, як стіл з тілом здригнувся й повільно опустився вниз, під підлогу. Зачинились білі
— Вони заморозили його як експонат!
— Так чому ж вони не заморозили і нас з вами?
— Можливо, їм потрібен всього лише один екземпляр, а може, наша черга просто не підійшла…
Берданов замислився.
— Тоді нам не обіцяє нічого хорошого зустріч з вашими марсіянами. В цьому відсіку холодильних шаф ми просто повмираємо з голоду, а потім вони перетворять нас на крижані мумії.
— Як врятувати Никодимова? — насупився Поляков.
Друзі обійшли відсік, заглядаючи в усі кутки. Берданов помітив двері, намацав збоку кнопку і натис її. Двері тихо відчинились.
— Професоре! Хутчій сюди! Вони забули відключити керування цими дверима.
Високі пульти керування, пофарбовані в сірий колір, стояли вздовж стін сусіднього приміщення. Від численних кольорових вогників, перемикачів, важільців і кнопок зарябіло в очах. Безшумно зачинились двері.
Інженер Берданов уважно роздивлявся пульти керування.
— Вам ці матові стекла не нагадують телевізійних екранів? Хотів би я знати, навіщо вони тут? — Він подивився на ряди кнопок і натиснув одну з них. Екран одразу ж спалахнув голубим світлом. Відтак на ньому з’явилось кольорове зображення хвостової частини ракетоплана.
— Що ви робите? — розсердився Поляков. — Один необережний рух — і ми злетимо в повітря!
Берданов розсміявся.
— Невже ви думаєте, що вони, здатні здійснити міжпланетний переліт, не змогли завбачити звичайного блокування на випадок неправильного ввімкнення кнопок? Запевняю вас, що це абсолютно немислимо з інженерної точки зору. Не думайте, що марсіяни менш обережні, ніж ми.
— Тоді натисніть другу кнопку!
На екрані з’явилось зображення носової частина ракетоплана. Гігантський, з великим вістрям, що виступало наперед, він нагадував казкового однорога. Ілюмінатори в його носовій частині світилися. Найпевніше, що там і знаходились марсіяни.
— Дивіться… — прошепотів Берданов, не зводячи очей з екрана.
До носової частини ракетоплана наблизилось шість постатей у скафандрах. Вони тягли за собою мережу, наповнену здобиччю.
Біля гострого носа ракетоплана розчинились двері. Один по одному господарі ракетоплана перебралися всередину корабля.
— Помітили? В них по дві ноги й руки, — сказав Поляков. — Бачили?
— Я-то бачив, але й вони бачили, що ми стежимо за ними, — озвався Берданов. — Адже ми з пульта керування включили прожектори ракетоплана.
— Очевидно, за допомогою цих кнопок ми можемо оглянути ракетоплан не лише ззовні, а й зсередини, — висловив припущення Поляков. — Давайте спробуємо…
В цю мить чиясь важка рука лягла на плече Берданова. Він обернувся й закляк від подиву. Перед ним стояв високий марсіянин, одягнений у міцний металевий скафандр. Крізь вузьку прозору щілину в шоломі на Берданова дивились уважні голубі очі.
Першим опам’ятався Поляков.
— Ми звідти, з берега! Одного з нас заморозили тут!
— Стривайте, професоре, — перебив його Берданов. — Таж вони не розуміють нас..