Вогненний водоспад
Шрифт:
І раптом з-під опуклого днища конуса різко вискочили два блискучі металеві стержні з загнутими гачками-зубцями на кінцях та зі скреготом уп’ялися в ніс буксира. їх страшна хватка була така сильна, що сталева обшивка буксира прогнулася і тріснула в кількох місцях. Буксир хитнуло з корми на ніс. Хтось із команди не втримався на ногах і впав на палубу.
В цю саму мить вартовий побачив, як із-під днища конуса вирвався тонкий промінь. Своїм кінцем він уперся в воду, яка тут же закипіла й заклекотіла довкола нього, мовби це був не промінь світла, а струмінь розплавленого металу. У всі
Тепловий промінь торкнувся борту буксира. Яскравим снопом увсебіч бризнули краплини розплавленого металу. Промінь різав буксир без усякого зусилля. На його шляху трапився якірний ланцюг. Промінь без труднощів розтяв його на частини. З такою ж легкістю він перерізав і товсті металеві кнехти біля клюза, на лівому борту.
Капітан мимоволі заволав від жаху, коли край теплового променя пройшов по палубі за якийсь метр від його ніг. За секунду промінь уже пропалив усю носову частину буксира від палуби до днища. Вода, що вривалася у пробоїну, одразу ж перетворювалася на пару.
Летючий конус з незвичайною легкістю підняв над водою важкий відрізаний ніс буксира і швидко засунув його своїми металевими стержнями в люк, що відкривався збоку. Тепловий промінь одразу згас. Буксир різко накренився на ніс і став швидко тонути. Вода ринула у величезний вільний отвір.
— У воду! Всім у воду! — не своїм голосом закричав капітан, кидаючись до борту по палубі, що накренилась.
Його крик немовби вивів людей з заціпеніння. Один за одним усі кинулися в річку.
Вартовий на мосту підбіг до своєї будки й подав сигнал тривоги. Він не відводячи очей стежив за всім, що відбувалося на річці. Буксир затонув майже миттєво біля самого мосту. На воді з’явилася велика масляна пляма. Спливли якісь дошки й темні предмети, їх тут же понесла течія. Команда буксира пливла до берега. До вартового долинали голоси потерпілих.
Дивний конус висів у повітрі над річкою, не рухаючись з місця.
Вартовому здалося, що він чує знайоме стрекотіння, яке наближалось. Низько над лісом летів вертоліт. Він попрямував просто до конуса.
Чадаз і астробіолог уважно розглядали результати хімічного аналізу носової частини буксира “Чайка”, виконаного роботом Щехса з усією ретельністю, яка притаманна автоматам. Перед ними була велика кількість цифр.
— Дивно, — сказав астробіолог, — сумніватися у показаннях Щехса не доводиться. Але за його даними виходить, що спійманий ним предмет на дев’яносто п’ять відсотків складається з заліза, а на долю решти хімічних елементів припадає п’ять відсотків.
— Ви вбачаєте в цьому щось дивне? — запитав Чадаз.
— Звичайно. Я ніколи не повірю, що жива істота складається майже цілком із заліза. Цього не може бути. Залізо, звісно, повинне входити у склад живого організму, але не в такій кількості!
— Який же ви робите висновок?
— Це була не жива істота.
— А що ж?
— Не знаю. Можливо, штучна споруда, механізм, машина, — усе що завгодно, тільки не живий організм!
— Ви помітили, — звернувся хтось до Чадаза, — коли дивний предмет тонув, з нього у воду зіскочили якісь постаті і попливли он до того берега. Можливо,
— Може бути. Я добре не розгледів. Але, очевидно, наш астробіолог має рацію. Щехс, здається, напав на одну з їхніх машин…
— Дивіться! — перепинили його. — До Щехса наближається літальний предмет! Зверніть увагу на те, як дивно він махає крильми!
На екрані всі побачили вертоліт, що виринув із-за верхівок дерев. Він підлітав усе ближче й ближче до робота. Ось він підлетів зовсім близько, завис над водою й освітив конус, що ширяв у повітрі, яскравим променем фари для посадки.
Далі події розгорталися, як ніколи, стрімко.
Робот Щехс виконував задану програму. Вона говорила: “Аналіз будови цікавих предметів”. Під “цікавими” він розумів ті предмети, які не так часто попадались йому на шляху… Спрощення, на яке пішла група Чадаза двадцять п’ять років тому через нестачу комірок пам’яті.
Буксир був одним із цікавих предметів. Вертоліт — другим. Він був нагрітий. З патрубків його двигуна било полум’я вихлопів. Він літав. Логічна схема керування робота виробила програму-команду: “Зустріч з цікавим летючим предметом. Хімічний аналіз летючого теплого предмета”. І робот полетів до вертольота. Полетів просто по променю фари для посадки…
— Що він робить! — вигукнув Чадаз. — Це ж явно літальний апарат, а не жива істота! Він знищить його! Я не хочу цього! Я неправильно склав його програму! Ми не хотіли нападати на них! Ми не хотіли, щоб Щехс руйнував їхні машини! Стій! Стій! — крикнув він у мікрофон.
Проте Щехс не чув його. Команда Чадаза повинна була чотири з половиною роки линути крізь космос, щоб досягти Землі…
Вартовий на мосту не міг довше залишатися тільки пасивним спостерігачем, бачачи усе те, що відбувалося над річкою.
Дивний летючий конус наближався до вертольота. Шугонув тепловий промінь, й у всі боки полетіли обрізані біля самої основи лопаті гвинта. Вертоліт ринувся вниз, але був тут же підхоплений цупкими металевими лапами конуса. Увесь корпус вертольота тремтів і бився, наче у передсмертних корчах. Екіпаж вистрибнув через бокові двері в річку.
Вартовий підніс гвинтівку до плеча. Чорний силует конуса чітко виділявся на тлі річки, що поблискувала. Перед тим як натиснути на спусковий гачок, вартовий на мить затамував дух. Відчув, як віддало в плече. Одразу ж перезарядив гвинтівку і вистрелив удруге. Потім утретє. Постріл за пострілом розрядив усю обойму. Він знав, що влучив. Промаху не було.
Велетенський конус раптом спалахнув синім полум’ям і разом з вертольотом, ніби підбитий шуліка із здобиччю в пазурах, опукою звалився в річку.
Вартовий встиг кинути вниз з мосту екіпажеві вертольота кілька рятувальних кругів…
У воді, в тому місці, де затонув летючий конус, якийсь час було ще видно голубе світло. Немовби там ще догоряло синє полум’я.
Уся ця сцена промайнула на екрані перед очима розгублених лтецян за одну хвилину.
Вони бачили все: й екіпаж вертольота, який вискакував з кабіни, і постріли вартового з мосту, і лопаті гвинта вертольота, відрізані автоматом…