Три мушкетери

Дюма-отец Александр

— Як на кардинала, це досить примітивна пастка, — зауважив юнак, усміхаючись.

— Отож і я подумав, що це пастка, і відповів, що ви будете страшенно засмучені, дізнавшись про все після повернення.

— Куди ж поїхав твій хазяїн? — спитав пан де Кавуа.

— До Труа, в Шампань, — відповів я.

— А коли саме?

— Учора ввечері.

— Планше, друже мій, — вигукнув Д'Артаньян, — ти й справді неоціненний хлопець!

— Розумієте, пане, я вирішив, що коли ви схочете зустрітися з паном де Кавуа, то завжди зможете

всупереч мені сказати, що нікуди не їздили; тоді з'ясується, що збрехав я, а що я не дворянин, то мені брехати дозволено.

— Заспокойся, Планше, репутація правдивої людини лишиться за тобою: за чверть години ми рушаємо в дорогу.

— Я хотів порадити вам те саме, пане. А куди ми їдемо, дозвольте спитати?

— Хай йому чорт! Звичайно ж, у бік, протилежний від того, який ти назвав панові де Кавуа. Адже й ти, мабуть, так само нетерпеливишся дізнатись про Грімо, Мушкетона й Базена, як і я про Атоса, Портоса й Араміса?

— Авжеж, пане, — відказав Планше. — І я готовий рушати, коли ви накажете; я певен, що повітря провінції для нас зараз набагато корисніше, ніж повітря Парижа. Атому…

— А тому збирайся, Планше, і рушаймо; я піду вперед пішки, з порожніми руками, щоб ніхто не міг запідозрити нас. Ми зустрінемось у гвардійських казармах. До речі, Планше, ти, здається, маєш слушність щодо нашого хазяїна: це й справді мерзотник із мерзотників.

— Отож-то! Вірте мені, пане, коли я кажу про когось; я впізнаю людину з її обличчя.

Як і було домовлено, Д'Артаньян вийшов з будинку перший; по дорозі він для годиться востаннє навідав квартири трьох своїх друзів. Од них не було жодної звістки, тільки на ім'я Араміса надійшов напахчений лист, написаний дрібним і вишуканим почерком. Д'Артаньян узявся передати його за призначенням.

Через десять хвилин Планше прийшов на стайню гвардійських казарм. Д'Артаньян, який не любив гаяти час, уже осідлав свого коня.

— Ну, — сказав він Планше, коли той прив'язав до сідла багаж, — тепер загнуздай решту трьох, і їдьмо.

— Ви гадаєте, що коли в кожного з нас буде по двоє коней, то ми їхатимемо швидше? — спитав Планше не без лукавства.

— Ні, пане насмішнику, — відповів Д'Артаньян. — Але з чотирма кіньми ми зможемо привезти назад трьох наших друзів, якщо тільки застанемо їх живими.

— Так, це було б велике щастя, — зауважив Планше. — А втім, ніколи не треба зневірятися в Божому милосерді.

— Амінь! — сказав Д'Артаньян, сідаючи на коня. Вибравшися з казарм, вони рушили в різні боки, домовившись, що один виїде з Парижа через заставу Лявільєт, а другий — через заставу Монмартр і що обоє зустрінуться аж за Сен-Дені; цей стратегічний маневр вони виконали точно й успішно. Д'Артаньян і Планше разом прибули до П'єрфіта.

Слід зазначити, що вдень Планше був куди хоробріший, ніж уночі.

І все-таки обачність не полишала його ні на мить. Добре пам'ятаючи прикрощі першої подорожі, Планше в кожному, хто зустрічався йому по дорозі,

вбачав ворога. Вітаючись, він безперестанку знімав перед ними капелюха, за що дістав доброї прочуханки від Д'Артаньяна, який не хотів, аби через цю запопадливість подумали, ніби Планше — слуга якоїсь незначної особи.

Однак чи то всі перехожі були зворушені вихованістю Планше, чи на цей раз нікого не підіслали перепинити Д'Артаньяна, наші подорожні щасливо добулися до Шантильї й під'їхали до корчми «Гран-Сен-Мартен», де зупинялись під час своєї першої подорожі.

Вгледівши юнака, за яким їхав слуга з двома запасними скакунами, хазяїн шанобливо зустрів його на порозі. Д'Артаньян, що проскакав уже одинадцять льє, вирішив зупинитися — байдуже, є тут Портос чи нема. До того ж, він гадав, що необачно відразу розпитувати про мушкетера. Ось чому Д'Артаньян без зайвих балачок спішився, лишив коней під наглядом Планше, зайшов до невеличкої кімнати, призначеної для гостей, які хотіли побути самі, й замовив пляшку найкращого вина та наивишуканіших страв на сніданок. Це переконало корчмаря, що його гість — особа, гідна поваги. Отож замовлення Д'Артаньяна було виконано напрочуд швидко.

До гвардійського полку набирали дворян з кращих родин королівства, і Д'Артаньян, який подорожував у супроводі слуги та ше й з четвіркою чудових коней, незважаючи на простоту мундира, справив тут неабияке враження. Хазяїн виявив бажання слугувати йому сам.

Д'Артаньян наказав принести дві склянки, налив їх і почав розмову.

— Так от, любий мій хазяїне, — сказав він, — я попросив у вас найкращого вина, і якщо ви мене обдурили, то самі себе покараєте, бо я не люблю пити сам, і вам доведеться зробити це разом зі мною. Тож беріть склянку і давайте вип'ємо. Стривайте, а за що ж ми вип'ємо, аби нікого не образити? Давайте вип'ємо за процвітання вашого закладу.

— Ваша милість робить мені честь, — відповів хазяїн, — і я красно дякую за добре побажання.

— Не дуже тіштеся моїми словами, — вів далі Д'Артаньян. — В моєму тості, можливо, ховається куди більше себелюбства, ніж ви гадаєте: добре зустрічають подорожніх тільки в тих заїздах, які процвітають, а там, де корчмар не може звести кінців з кінцями, панує безладдя, і гість мимоволі стає жертвою злиднів свого хазяїна. Я багато подорожую і здебільшого по цій дорозі. Тим-то я й хочу, щоб усі корчмарі процвітали.

— Ай справді, добродію, — сказав хазяїн, — здається, я вже не вперше маю честь вас бачити.

— Ще б пак! Я разів з десять проїздив через Шантильї і з цих десяти разів принаймні три або чотири рази зупинявся у вас. Стривайте, востаннє я був тут днів десять чи дванадцять тому; я проводжав своїх друзів, мушкетерів, і навіть можу нагадати вам, що один із них не помирився з якимось незнайомцем, котрий, до речі, перший почав з ним сварку.

— Авжеж, — відповів хазяїн, — я чудово це пам'ятаю. Ваша милість каже про пана Портоса?