Теплі історії до кави
Шрифт:
– З третім днем літа!
– У мене людина, станьте в чергу… - почала швидко тараторити поштарка, але, побачивши квіти й щиру усмішку дівчині притихла.
– Це вам!
– Лана передала квіти ошелешеній пані, побажала черзі вдалого дня й вибігла назовні - до сонця, свіжого вітерцю й свого велосипеда.
Наступним місцем призначення був дім її подруги, яка працювала перекладачкою й часом днями не виходила надвір, намагаючись учасно завершити роботу.
– Агов, а хто-хто в теремочку живе?
Аня, хоч утомлена й не менш
– О-о-ой, що це ти тут улаштувала?
– тепер настала Ланина черга дивуватися.
– Думаєш, одна ти тут фея?
– підморгнула їй Аня й принадно розклала довкруж галяретки нарізані фрукти, а тоді дістала млинці й полила їх кленовим сиропом.
– Ти ж знаєш, зараз у мене в роботі книжка про чарівну рудокосу канадську дівчинку, і не замовити собі цього сиропу я просто не могла!
– Сироп сиропом, а от млинці, галяретка… Я думала, ти тут клято працюєш!
– Ходімо до кімнати. Я ще не розівчилася рахувати й прекрасно пам’ятаю, коли в моїх найкращих подруг вихідний посеред тижня.
Отак-от просто, допоки більшість порядних громадянок сиділи в душних (або занадто холодних) офісах, чи стояли в насуплених чергах, чи їхали кудись у переповнених автобусах, дівчата влаштували собі малесенький осередок Королівства Вишуканого Смаку й Приємного Товариства. І коли останній шматочок галяретки зник із тарілки, а у чайничку не залишилося чаю, дівчата тепло обійнялися, й Лана побігла до свого велосипеда - усміхатися перехожим, збирати квіти, гладити котів, які зустрінуться по дорозі, й просто дарувати радість.
А потім, уже коли звечоріє, тішити чоловіка новими смаколиками, радіти його усміху й разом із ним дочекатися нового світанку: яскравого, свіжого й дуже надихаючого.
СИРНИЙ ПИРІГ У БУРЮ
Дув сильний північний вітер. Небо затягло сірими важкими хмарами, старі дерева в саду розхитувалися й скрипіли, молодші полохливо тріпотіли віттям. Теплі золотисті кольори раптом стали холодними та непривітними. Сильний північний вітер завжди приносив дві речі: бурю і… сирний пиріг.
Тоня не любила, коли дощ стояв стіною, а небо стугоніло й розкидалося блискавками, - їй завжди було дуже
Потім, коли буря мине, вона пригощатиме тим пирогом усіх, хто завітає до неї погомоніти. Вона запарюватиме гостям чай із меліси, а маленькому хворобливому сироті, що живе неподалік зі своєю бабусею, вона заварить чай із бузини, а на хліб намастить ще варення з персиків - Тоня закрила його спеціально для хлопчика.
Коли дівчина заледве приїхала сюди - в маленьке село далеко-далеко від міста, їй здавалося, що надовго вона тут не залишиться.
Ось тільки набереться сил, відпочине від навчання й роботи, присвятить себе творчості, приведе до ладу старий прабабу син сад - і продасть цей будинок. Нехай цей період стане такою собі її особистою казкою. Оазою серед пустелі робочих проектів, дедлайнів, суперечок із керівництвом і підлеглими та її особистих невдач.
Нехай тут просто будуть її мольберт, фарби, маленький ескізник, багато рецептів варення, салатів і випічки, пару книжок із віршами та про сад - і рік спокою.
Але рік закінчився три місяці тому, а Тоня все ще була тут. І все ще нікуди не збиралася.
Сусідка тітка Сяня навчила її вишивати - розповідала, що Тонина прабабуся вишивала краще за всіх у селі. Шкода, що не збереглося жодної сорочки й сукенки, які вона оздоблювала, - лише один старий рушник, який вона подарувала сусідці на весілля. А дівчина вчила сільських дітей малювати. Улаштувала вечірні читання для молодиць. Записувала в товстий нотатник розповіді старших людей, а на диктофон - їхні голоси й пісні.
Навчилася розпалювати грубку й підрізати трояндові кущі. На її тоненькому обличчі знову стали помітними щоки - як у дитинстві. І рум'янець, який завжди так тішив її батьків.
…Гроза гуркотіла все більше, у шибки посипало градом. Тоня вже майже приготувала тісто й потяглася за родзинками та ваніллю.
Телефон задзвонив так несподівано, що дівчина ледь не випустила з рук скляночки зі смаколиками. Їй так давно ніхто не дзвонив. А ще вона боялася розмовляти телефоном у грозу. Звісно, цей страх був безглуздим, як і більшість її страхів, від яких вона намагалася звільнитися тут, у своїй маленькій казці. Краще вигадати якусь іншу причину не брати слухавки.
Вона з осудом глянула на апарат і сказала йому: «Ти ж бачиш, я зараз готую. Якщо я розмовлятиму, то зіпсую пиріг. Я не можу робити дві важливих справи одночасно».
Але це не допомогло, і телефон продовжував настирливо дзвонити. Тоня таки схилилася над ним, щоби дізнатися, кому вона раптом стала настільки потрібною.
На екрані висвітився номер її колишнього колеги - того, з великими амбіціями. Напевно, він нарешті пішов із роботи й почав щось своє. Мабуть, улаштовує вечірку - він любить робити все з великим розмахом, щоб усі ним захоплювалися й аплодували йому. Краще відмовитися зразу.