Історія з собаками
Шрифт:
Авакум раптом страшенно розхвилювався, схопився з місця й швидко заходив по кімнаті.
— Знаєш, що мені спало на думку? — звернувся він до Анастасія. — Якщо звичайно ДРОТЯНІ пружинки викидають корок на десять метрів, то на яку ж відстань і з якою силою кинули б той самий корок ЦІ сталеві пружинки, вставлені в такий дитячий пістолетик? — він кивнув на свій трофей. — Запевняю тебе, що якби такий «корок» мав вістря, то пробив би навіть кінський череп!
— Ну то й що? — всміхнувся Анастасій.
— Sancta simplicitas! [8] — Вигукнув Авакум. — Але якщо таке вістря буде намащене сильнодіючою отрутою? Чекай, більше того, якщо отрута, змішана з якоюсь смолою, сама стане вістрям, вистрілюваним у певну ціль сталевою пружиною?
Анастасій
Якийсь час обидва мовчали.
— Як гадаєш, чи в пістолеті є пружина? — запитав Авакум.
— Напевно, є, — кивнув Анастасій. — Інакше як би він стріляв?
— А я думаю, що пружини в пістолеті нема! — сказав Авакум. — Пружина відірвалася й вилетіла з цівки, коли бай Спиро стріляв отруєним зарядом у твого другого пса. Побиймося об заклад!
8
Свята простота! (Лат.).
Анастасій знизав плечима, потім потер чоло рукою й невесело всміхнувся.
— Таке навіть не присниться!
— Багато чого починаєш розуміти пізно! — похитав головою Авакум. — А найпізніше складається уявлення про безмежні можливості твоїх братів у галузі зла. Глянь! — він відсунув кожух із цівки німецького пістолетика. Всередині не було пружинки. — Моя правда! — промовив з якоюсь похмурою урочистістю в голосі, стукаючи пальцем по порожній цівці пістолетика. й додав тихіше, наче сам до себе: — Від людини можна чекати чого завгодно!
— По-твоєму, — сказав Анастасій, — всередині була пружинка, яку я знайшов? І на кружальці отрута?
— Кружальце вдарило по отруті! — відповів Авакум. Він трохи помовчав і пояснив: — Отруєна суміш проникла в тіло собаки й за кілька хвилин розчинилася в крові. Я чув, що в деяких зоопарках так упорскують морфій у тіло хижаків, коли їх треба тимчасово приспати — щоб вирвати хворий зуб чи зробити справжню ін'єкцію. Як, наприклад, зробити справжній укол бенгальському тигрові, спочатку не приспавши хижака? Але в нашому випадку бай Спиро мав на меті вбити, а не приспати. Твої собаки заважали йому зустрічатися на болоті з певними людьми або ж заважали іншим влаштовувати зустрічі. Крім того, собаки перешкоджали йому проводити й свої лаконічні радіосеанси. Як його скласти шифровану радіограму й послати її в ефір менше ніж за хвилину, коли в цей час на тебе з усіх боків наскакують розлючені пси? Я, наприклад, не зміг би. Ось чому бай Спиро знищив твоїх псів і так само збирався знищити й тебе самого. Коли хтось заважає у великій грі, його завжди усувають. Такий закон.
Наша ж гра не закінчується затриманням бая Спиро, а лише починається! Пружинки й отрута вкажуть нам принаймні на одну людину — спільника бая Спиро. Завтра поїду в Софію з пружинками й отрутою, і в лабораторії вони заговорять. Неодмінно заговорять!
А зараз побачимо, якими таємницями поділяться з нами інші предмети — пістолетик, фотографії й аркушик у конверті. Почнімо з пістолетика. Його спеціально привезено з Німеччини, і бай Спиро за допомогою ще якоїсь людини перетворив його на смертельну зброю. Тепер нам треба дізнатися, чи не зникав хтось у цьому болоті, а як зникав, то коли. Тобто, чи діяв пістолетик проти людини, а коли так, то хто це був, де працював і чим кому заважав.
— Я тобі назву одного, — озвався Анастасій, ще збентежений несподіванками, свідком яких став, і щасливий, що все глибше вникає в дивну історію, яка розгортається навколо його собак. — Коли я переселявся сюди, голова сільради попередив, що торік восени на болоті безслідно пропав якийсь Юліан Петров, інженер ЗСС.
— Незабаром довідаємося, хто такий той Юліан, — усміхнувся Авакум, нотуючи в записник ім'я зниклого інженера. — І після такого страшного попередження ти смів поселитися тут? — патетично вигукнув він і театрально подав руку приятелеві. — Анастасію, ти справжній герой, і я пишаюся знайомством з тобою!
Анастасій потиснув його руку, й обидва розсміялися.
— Від трагічного до смішного один крок, на жаль! — зітхнув Авакум. Він трохи помовчав, спостерігаючи за сизими кільцями диму, що танули в повітрі, й знову підійшов до столу, де лежали його трофеї.
— Тепер
— Це нагадує момчиловську історію, — схвильовано промовив Анастасій.
— Не зовсім! — заперечив Авакум. — У момчиловській історії справжня логіка підмінялася формальною. Коли в слідстві ми відмовилися від формальної логіки, докази відразу ж узгодилися з реальною логікою, тобто стало правдоподібними. А тут інший випадок: між доказами й логікою пролягає безодня. Я хочу прокласти тут міст, розумієш? Не вдасться — Прокопієві Сапареву кінець!
Він почав міряти кроками простору залу колишньої корчми, все думаючи про Сапарева, але замість інженера перед його очима чомусь з'явилася Роза, маленька ясновидка. Вона навіть не з'явилася, а мовби припливла, наче тінь, що несподівано перейшла в інший вимір, стала тілесною. Вона плавала в повітрі, і погляд її плив чи, швидше, линув до нього, й Авакум здивувався — вона видавалася йому білим птахом. «Але ж і фантазую, наче з глузду зсунувся, — подумав він, — Анастасій би мені позаздрив!» Тоді сказав сам до себе: «Мабуть, від утоми. Що це мені за білий птах примарився?»
Він труснув головою й постукав пальцем по фотографіях.
— Що робити цим фотографіям у тайнику бая Спиро Драгнева? Що зв'язує Спиро Драгнева з інженером Сапаревим, якщо інженер Сапарев насправді чиста людина? Адже це ще один доказ, що в основі всієї історії — Прокопій Сапарев. Рятуй його, коли не маєш іншої роботи!
Авакум, насупивши брови, зібрав фотографії й відкинув їх убік, як відкидають погані карти при програші. Потім узяв фотографію, що досі була в конверті, й обличчя його, коли виймав ту фотографію, ожило й засвітилося радістю. Він кину в знімок Анастасієві й запитав:
— Що ти тут бачиш?
— Порнографічне фото! — обурився Анастасій. Він кинув фотографію на стіл і розчаровано глянув на Авакума.
На фотографії молодий чоловік обіймав роздягнену молоду жінку, нецеремонно поклавши руку на її ліву грудь.
— Що ти бачиш? — весело запитав Авакум.
— Звичайна порнографія! — ображено звів плечі Анастасій. — Чого ти причепився, ще й питаєш?
— Як же не питати? Знаєш, як це важливо? Коли б ти тільки уявив, як це важливо, ти заспівав би від радості! Але ти не знаєш цих людей, отож я тобі розповім. Хлопець, любий друже, це один із інженерів конструкторського відділу ЗСС Димо Карадимов. А жінка, яку він так цинічно, на твою думку, пригортає, — це Ліляна Павлова, дружина генерального директора ЗСС. Тепер розумієш, друже, чому мене бере охота вигукнути «гіп-гіп ура!»? Не розумієш? Нічого, я тобі поясню. Коли корчма ще діяла, сюди прибували на любовні побачення інженер Карадимов і дружина генерального директора Ліляна Павлова. Бай Спиро, щоб вони могли побути насамоті, відступав їм, видно, підсобну кімнатку біля кухні, а сам через дірку в дверях сфотографував коханців у найбільш непідходящий для них момент. І от якогось дня бай Спиро показав Карадимову копію фотографії й запитав, що буде, коли фотографія ВИПАДКОВО опиниться в руках генерального директора. Що відповів Карадимов, чи піддався на шантаж (найбанальніший вид шантажу для вербування агентів!), а якщо піддався, то наскільки — про це я поки що не можу сказати нічого. Приперті до стіни, боячись прилюдного скандалу або ж помсти зрадженого чоловіка, коханці, звичайно, погоджуються на певне співробітництво з власником компрометуючих документів. Спочатку вони тішать себе думкою, що перехитрують кредитора, постачаючи йому лише другорядні дані. Вони не розуміють логіки зради, яка кінець кінцем неминуче призводить до катастрофи. Але так чи інакше зараз я не скажу нічого певного. Лише констатую, що бай Спиро запропонував інженерові участь у грі. Чи той погодився і яку участь узяв у грі — буде видно далі.