Історія з собаками
Шрифт:
— Пива! — зневажливо скривився бай Спиро, знизуючи плечима. — Такого напою я вдома не тримаю! Є горілка і навіть ракія, коли треба почастувати якогось тубільця, але пива — ніколи. — Jamais, monsieur! Je regrette beucoup! [6]
— Нічого, — всміхнувся Авакум. — Moi, je prefere une canette de biere! [7] Тому я збігаю до ресторану й за п'ять хвилин повернуся з пляшкою пива!
— Та сидіть! — підхопився бай Спиро. —
6
Ніколи, пане! Мені шкода. Дуже шкода! (Франц.).
7
Я волів би кухоль пива! (Франц.).
— Не трудіться, бай Спиро! — натиснув рукою його плече Авакум. — Мені й так треба подзвонити хлопцям, аби сьогодні не чекали мене! З вами так приємно, бай Спиро, що я, гадаю, не швидко піду звідси.
За п'ятнадцять хвилин він повернувся з двома пляшками пива.
— Це ваш червоний «фольксваген» на подвір'ї? — запитав, наливаючи пиво у високий кришталевий келих, який йому галантно підніс бай Спиро.
— Моя власність, а що?
— Дивно, як ви вміщаєтесь у такій шкаралупці! Вам би, бай Спиро, більше личив «шевроле», наприклад, а ще ліпше — чорний блискучий «форд».
— Чому «форд»? — якось спантеличено глянув на нього бай Спиро.
— Відповідно до людини й машина! — всміхнувся Авакум.
— Не розумію, куди ви гнете! — промовив бай Спиро. — Я тепер мало буваю між людьми й став трохи нездогадливий!
— Але з деякими людьми все ж зустрічаєтеся! — наполягав Авакум.
— Ну, звичайно, з лікарем, наприклад!
— І тому хочете його викурити звідти?
— Що?
— Тому хочете, аби він пішов звідти, — щоб зустрічатися з деякими людьми частіше?
— Мені здається, ніби хтось важиться на лікареве життя — от і раджу йому забратися звідти.
— А ви часто зустрічаєтесь із тими людьми, які важаться на лікареве життя, бай Спиро?
— Коли я був корчмарем, біля мене крутилися різні люди. Тепер там нема корчми, нема і мене, але деякі люди, може, й далі навідуються, то вже їхня справа.
Слухаючи їхній діалог, Анастасій почував себе, як голий у кропиві, — так йому було ніяково. Слова словами, та за ними було видно, що мисливець мітить у жертву, але й жертва чатує, аби вп'ястися мисливцеві в горло.
— А ви ні з ким не бачитеся й ні з ким не розмовляєте, так?
— У мене в корчмі був хлопець, здоровий, добрий робітник, але мав одну ваду: хотів забагато знати.
— І що сталося з тим хлопцем?
Бай Спиро стиснув кулак і значуще похитав головою. На такий нелюдський кулак було аж страшно дивитися.
У їдальні стало тихо, Авакум підніс келих.
— За ваше здоров'я, бай Спиро!
— Будь здоров, приятелю.
І знову тиша. Лише дощ тихенько стукав у шиби широких вікон.
— Здається, хтось стоїть під вікнами, бай Спиро. Хто б це міг бути?
Бай Спиро встав, підійшов до вікна й притулився обличчям до
— Руки вгору! Ані руш! — вигукнув Авакум і одним скоком добре тренованого атлета вмить опинився за його спиною.
Бай Спиро підніс руки, і його велике тіло раптом якось обм'якло й змаліло. Перш за все Авакум дістав із внутрішньої кишені його піджака пружинку, що той взяв у Анастасія, тоді висмикнув важкий автоматичний «вальтер», що висів у старого під лівою пахвою на спеціальній портупеї, й жартома поплескав його по спині.
— Сподіваюся, він заряджений не радіопозивними й шифровками! — засміявся він. — Як тобі прийшла в голову така чудова думка?
До їдальні увійшло двоє чоловіків, з плащів у них стікала вода.
— Якби я здуру не підійшов до вікна, почув би ти радіосигнали, та що вже! — махнув старий рукою.
— Людині властиво помилятися! — розвів руками Авакум. Він поклав на стіл аркуш паперу, олівець і, кивнувши баю Спиро, наказав:
— Сідай і пиши: «Поїхав на кілька днів до Софії». І підпис: «Сп. Драгнев». У тебе є кнопки?
— В шухляді столу, — глухо відповів бай Спиро.
— Анастасію! — звернувся Авакум до приятеля. — Причепи, будь ласка, цього аркуша на дверях знадвору. Таким чином, любий, і ти візьмеш участь у загальнокорисній справі!
Перш ніж старого вивели, він сказав Авакумові:
— Трохи негарно вийшло. Сказати, що саме?
— Скажи, — всміхнувся Авакум.
— Негарно, коли гість заарештовує господаря!
— А ще гірше було б, якби господар застрелив гостя!
— Гм! — промовив бай Спиро. — Ти теж маєш рацію!
Авакум зупинив «Волгу» перед рестораном, купив хліба, ковбаси, пляшку червоного вина й повіз Анастасія назад до колишньої корчми бая Спиро. Ішов густий дощ, двірники рипіли на шибі, перед машиною зблискували й гасли дощові нитки.
По дорозі Авакум розповів Анастасієві про свої знахідки в рушниці і в бюсті. А коли приїхали, Анастасій узявся смажити грінки, Авакум же нарізав ковбаси й налив вина в чарки. Того вечора Анастасієві не йшов шматок у горло, зате Авакум їв з великим апетитом. Потім прибрали зі столу, й Авакум, розклавши вилучені предмети, почав розмовляти з ними, наче з живими істотами.
— Оце тобі пружинки — сказав він. — Їх дві, і обидві мають на кінцях припаяні кружальця. Одне чисте, а на другому видно сліди якогось засохлого клею. Оце, з клеєм, уже працювало, виконувало якусь роботу. Яку? Дуже просту, виштовхувало щось, кидало на відстань невеличкий предмет. З усього видно, це сильні пружинки, й предмет, який вони викидають, летить з великою швидкістю. Так. А щоб виштовхнутий пружиною предмет летів з великою швидкістю, він має набути попереднього прискорення в замкнутому просторі, за який може правити, скажімо, цівка. Отака, як у цього пістолетика. «Made in Germany». Німецький. Колись і в нас випускали такі пістолетики. Стиснута пружинка сильно штовхає корок, він набуває у цівці прискорення й летить на відстань…