Історія з собаками
Шрифт:
— Ця люлька для мене дорога пам'ятка, — промовив він трагічним голосом. — Покійний брат курив її.
— Дав би йому по пиці, щоб не дражнився, — порадив Прокопій, киваючи на Карадимова.
— Всі ви блазні, — незворушно кинув Хафезов.
— Я беріг ту люльку, як зіницю ока, — звернувся до нього Авакум. — І що тепер робитиму?
— Ну, не скигли! — глянув на нього з лихою зневагою Карадимов. — У мене вдома є спеціальний клей, склею тих два шматки, й твоя нікчемна люлька стане
— То ходімо! — зрадів Авакум.
Карадимов жив сам у гарно вмебльованій кавалерці. Він запросив Авакума до кокетливо опорядженої вітальні, показав, де сісти, й промовив:
— Спершу почастую тебе віскі. А ти взагалі пив коли-небудь віскі?
— Спершу направ мені люльку! — наполягав Авакум, чиє обличчя наче закам'яніло.
Карадимов здивовано глипнув на гостя, хотів підкинути ще якусь шпильку, але передумав і махнув рукою. Пішов у кабінет і за хвилину з'явився знову з червоною коробочкою, де великими літерами було написано: «Універсальний клей». Простелив серветку й дістав з неї дві пляшечки.
— В одній пляшечці смола, — сказав Карадимов, — а в другій — розчинник.
— А де ціанід? — запитав Авакум. Голос його був крижаний, а обличчя лишалося все так само закам'янілим.
Карадимов упустив пляшечку з розчинником, і червона рідина розтеклася по серветці. Він зблід.
— Що ти плетеш? — буркнув.
Авакум устав.
— Якщо за три хвилини не принесеш ціаніду, я викличу міліцію, і все твоє житло перевернуть догори дном.
— Що вони знають, що розкопали? — просичав Карадимов.
Він нагнувся, щоб ухопити важку металеву попільницю, але його щось ураз засліпило, і ще за мить руки опинилися в наручниках.
— Ця сталь не така спеціальна, як та, з якої ти робиш свої смертельні пружинки, але вона теж надійна. Хто вбив Юліана Петрова, мерзотнику?
— Спиридон Драгнев його вбив!
Карадимов тремтів так, що аж зуби цокотіли.
— Ти зробив Драгневу пружинки?
— Я.
— Ти повідомляв про надходження таємних документів?
— Я.
— Хто виносив інформацію?
— Не знаю! Може, Сапарев. Не знаю! В цьому ділі кожен діяв окремо. Ми не були зв'язані між собою. Напевне, Драгнев мав зв'язок з кожним зокрема.
— Кому Драгнев передавав дані?
— Драгнев по рації передавав місце й час зустрічі з інформатором. Прийом й передачі провадилися через пароль, щоразу інший.
— Радіосеанси односторонні?
— Так. Говорив лише Драгнев. Там уже знали день і годину і лише чекали виклику.
— Якого дня й о котрій годині Драгнев вів передачу? Де?
— Понеділок, десята вечора, на болоті.
— Звідки тобі відомі ці. подробиці? Адже кожен з вас працював окремо?
— Я стежив за
І Карадимов заплакав. Плечі його здригалися від страшного чоловічого плачу.
О десятій годині Авакум передав з болота: «Завтра, у вівторок, о десятій вечора біля верби передача товару. Пароль: «Чи є нові вікна?» Відповідь: «Тільки двоє».
До Анастасія заскочив лише на кілька хвилин.
— Маю до тебе прохання, — промовив, довірливо кладучи йому руку на плече. — Аби завтра від шостої ранку тебе тут не було!
— Аби мене не було до якого часу? — насторожено звів брови Анастасій, подумавши, що приятель також почне вмовляти його ВЗАГАЛІ піти геть з цього «нечистого» місця.
— Лише до десятої вечора! — уточнив Авакум. — До десятої вечора не з'являйся ні поблизу, ні далі! І нікому ні слова, добре? Як тоді в Момчилові!
— Можеш на мене покластися! — гордо сказав Анастасій. — Хіба нам уперше з тобою працювати?
Проїжджачи біля ресторану, Авакум зупинив «Волгу» й побіг до телефонної будки. Накрутив номер інженера Прокопія Сапарева.
— Тебе турбує археолог! — сказав він, коли інженер узяв трубку.
— Гм, — буркнуло в трубці. — Ну що, склеїло тобі те падло люльку?
— Те падло вже в міліції, його забрали!
— Через люльку?
— Не думаю!
— А тобі якого біса треба, що дзвониш?
— Хочу запросити тебе завтра на вечерю. Є одна ідея щодо твоєї ясновидки!
— По-перше, які вже ввечері ідеї. А по-друге — ясновидка не моя.
— Як хочеш! — сказав Авакум.
— А де, в біса, буде та вечеря?
— Вдома в одного мого дуже доброго приятеля, лікаря-ветеринара. Це в селі Воднянках, у колишній корчмі старої дороги.
— Гм! — почулося на другому кінці.
— Ну? — запитав Авакум.
— Ви всі ненормальні, хай вам біс! Але в мене теж не всі дома, тож я неодмінно прийду! О котрій годині?
— По десятій!
На другому кінці поклали трубку.
Прибувши до Н, Авакум викликав капітана Петрова.
— Завтра рівно о п'ятій ранку поїдемо до села Воднянок. Візьми з собою двох лейтенантів і сержанта. Одяг — плащі, чоботи. Візьміть потужні ліхтарі, перевірте зброю. Збірний пункт — стара корчма. А втім, я сам покажу, їхатимете за мною.
— Слухаю! — відповів капітан Петров.
— Коли закінчимо роботу, залишимося повечеряти в старій корчмі. Хоч уже пізно, постарайся дістати продуктів на добру чоловічу вечерю.
— Постараюся! — стиха клацнули підбори капітана Петрова.