Щит і меч
Шрифт:
А він вів таємний бухгалтерський облік вбивств, погромів, розкрадань, готуючись подати рахунок фінансовим володарям і сподіваючись, що вони сплатять цей рахунок та запропонують йому офіційну посаду глави Німеччини. Але не забував і про своїх соратників, причетних до злочинів: ретельно записував до своєї бухгалтерської книги кожного, щоб усіх тримати на прив'язі і в разі провалу зрадити їм раніше, ніж вони зрадять йому.
Так на початку путі поводився він з ватажками банд штурмовиків..
Ставши главою Третьої імперії, він дотримувався тих самих способів управління з тією тільки різницею, що застосовував їх з незрівнянно більшим
Вона відповідала його підступним намірам тримати німецький народ у страху перёд відплатою за злочинні дії фашизму.
І що більше людей знищували в таборах і на окупованій території, то рідше нападали на фюрера приступи меланхолії, туги, страху, тим краще, бадьоріше він себе почував. Адже масштаби цієї бойні втягували в неї все нових і нових німців, а фюрер жадав зробити відповідальною за злочини фашизму перед людством всю Німеччину. І те, що найбільші німецькі концерни виготовляли засоби масового умертвління людей, навічно зріднило фюрера з найвидатнішими магнатами рейху, поєднало з ними надійно нерозривною круговою порукою. Він добре розумів, що навіть на лавах імперського стадіону не помістяться в ролі підсудних усі винні в страхітливих злочинах майже такою ж мірою, як і він сам. Це усвідомлення втішало і підбадьорювало фюрера. І, захоплюючись собою, він хитромудро зміцнював свою владу над найближчими сподвижниками: кожному окремо повідомляв про підлоту, яку робили один одному всі інші, намагаючись посісти місце ближче до нього, фюрера.
Гітлер знав: кожний з них вважав себе ніскільки не гіршим, а де в чому навіть спритнішим за нього. Але всі вони настільки ненавиділи один одного, що можна було бути впевненим: вони не об'єднаються, щоб вирвати у нього владу.
Матеріали, що компрометували високопоставлених діячів рейху, мали базарну ціну, і що бридкіші були вони, то дорожче коштували. Ними торгували або ж обмінювалися між собою гітлерівські розвідувальні служби.
Для керівників розвідувальних служб такі матеріали були знаряддям міжусобної боротьби за владу: кожен з них прагнув стати другою після фюрера особою рейху.
Вайс довідався від Дітріха про його розмову з Лансдорфом після своєї сварки з Генріхом, і його охопила пекуча тривога. Адже коли Генріх, під час страти виявить хоч якісь ознаки малодушності, Лансдорф одразу скористається цим.
Вайс знав, що Гіммлер незадоволений діяльністю Канаріса, а Віллі Шварцкопф — близька до Гіммлера особа. І, можливо, Генріх прибув у генерал-губернаторство з якимось секретним дорученням, що стосувалося не лише розслідування невдач «штабу Валі».
І не випадково Лансдорф, довідавшись, що Вайс у приятельських стосунках з Генріхом, доручив йому вивідати справжню мету його приїзду.
Гітлерівську механіку перевірки кожного наці на відданість Йоганн розкусив уже давно і знав, що той, хто ухилиться від співучасті у вбивстві, вважатиметься зрадником. Лансдорф прагнув скомпрометувати родича близької Гіммлеру людини, щоб помститися за підступи проти Канаріса.
Йоганн розумів, що Генріх, проявивши людяність, занапастить себе. Треба що б там не було врятувати Генріха. Найкраще, мабуть, зробити так, щоб Генріх не мав можливості потрапити в тюрму під час страти.
Лансдорф
Відновлюючи в пам'яті ці Лансдорфові слова, Йоганн Вайс згадав й іншу розмову, вже з Дітріхом. Коли він сказав, що даремно Генріх Шварцкопф, наражаючи себе на небезпеку, сам, без охорони, ходить в есесівському мундирі по Варшаві, Дітріх відповів, стенувши плечима:
— То й що ж? Коли поляки його приб'ють, рейхсфюрер Гіммлер зайвий раз переконається, в яких важких умовах доводилося тут працювати нашому «штабу Валі». Адже Гіммлер був зобов'язаний очистити всі навколишні райони від поляків, але так і не очистив, хоча в Польщі найбільша кількість концтаборів знищення і вони здатні переробити населення будь-якої європейської держави.
Все це наштовхнуло Йоганна на одну думку; у нього визрів план, який він вирішив здійснити за допомогою Зубова. Якщо задумане здійсниться, вони зуміють зберегти Генріха під небезпеки, що загрожує йому тут звідусіль.
Зустрілися вони з Зубовим, як завжди, на набережній Вісли, біля спорожнілої брандвахти.
Вислухавши Вайса, Зубов сказав незадоволено:
— Ну гаразд, але тільки, пробач, марудна це була штука. Твого Шварцкопфа й зачепити не можна, а він нас може. Необопільно якась виходить.
Йоганн огризнувся:
— Коли б завжди і все було обопільно, тебе давно б уже на світі не було.
— Я сам дивуюся, що живий, — згодився Зубов. — Але тільки чому це в мене виходить? А тому, що завдання завжди зрозуміле: або ми їх, або вони нас. Ну і надихає це. А тут… Він тебе може, а ти його ні. Ну хіба не образливо?
— Ти не згодний?
— До чого тут «не згодний», коли наказуєш!..
— Не наказую — прошу, як про особисту послугу.
— Невже? — здивувався Зубов. — Це вже щось нове. Але тільки не люблю я таку демократію. Може, все-таки накажеш, га?
— Не маю права, — сказав Вайс. — Можу лише просити по-дружньому.
— Ах, ну що ж, будь ласка… — розсміявся Зубов, але відразу облишив жартівливий тон і почав по-діловому радитися, як краще здійснити викрадення Генріха Шварцкопфа.
І коли все було обмірковано, Йоганн з почуття вдячності дружньо став розпитувати Зубова про його сімейне життя. Зубов сказав засмучено:
— Та нічого путнього не виходить. Брігітта — жінка мила, добра, а я їй лише турботи завдаю. Після нальоту на тюрму прибув додому перев'язаний. Приховував, що поранений. А вранці вона побачила, що простирадла піді мною в крові, ну й знепритомніла. Я за лікарем. Привели до пам'яті. Серед метушні забув, що самому медицина потрібна. Відіслав лікаря, а вона в сльози. Любить вона мене, розумієш? Жаль її буде, коли мене вб'ють. От що.