Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Не знаю… Я повинен пригадати…
— Пригадайте, будь ласка.
Журка якимсь хижим поглядом дивився на асистента. На обличчі Йонаша знову з'явилася тінь страху.
— Я бачив її… мабуть, у суботу ввечері. Так… у суботу ввечері, коли заніс професорові порошок.
— Де?
— На столику біля крісла.
— Ще одне питання. Де звичайно професор Містраль зберігав свої рукописи: у письмовому столі, в шафі чи в сейфі?
— Не знаю… Мене це не цікавило.
— Жаль, — сказав Журка, і ми обидва
— Може, Галінка відповіла б на це питання, — зауважив я.
— А ми йдемо саме до неї, — мовив Журка.
Галінку ми застали за роботою: вона писала листи.
— Ми перешкодили вам, — Журка посміхнувся з грацією, якої я й не підозрював у ньому. — Насамперед хочу висловити вам свою подяку. Поки що ви єдиний наш союзник у цьому похмурому домі.
Галінка зашарілася.
— Жаль, що тільки тепер ви прийшли до такого висновку.
— А може, ви союзник тільки поручика Дзярмаги?
Галінка похитала головою.
— Ні? Мій теж? Ну, то це чудово! В такому разі, може, ви скажете мені, де професор Містраль завжди тримав свої рукописи?
— У жовтому портфелі з замком-блискавкою, — відповіла вона не задумуючись.
— Доктор Йонаш знав про це?
— Безумовно. Він купив професорові цей портфель.
— Сам купив! — вигукнув Журка.
— Так, професор завжди носив із собою багато різних паперів і нікуди не виходив без портфеля. Взагалі це була дивна людина, — замислено говорила Галінка. — Може, тому, що професор був надзвичайно здібний. Я читала, що в дуже здібних людей завжди є якісь дивацтва. Іноді його поведінка просто приголомшувала. Під час розмови він, траплялося, раптом замовкав і зовсім несподівано для всіх відходив. Пам'ятаю, колись на прийомі в Державній Раді він кудись подівся. Просто зник. Я знайшла його; сидів, замислившись, на лаві в парку. Креслив щось на полях газети. Про нього можна було сказати, що він весь час працював. Завжди був зайнятий своїми думками. «Наукова праця, — говорив професор, — ніколи не буває повністю закінчена». Може, тому він не розлучався з своїми рукописами. Весь час доповнював їх і виправляв. І завжди йому здавалося, що в них є якісь прогалини.
— Ви певні, що професор привіз їх із собою сюди саме в тому жовтому портфелі?
— Цілком певна.
— Дивно, що доктор Йонаш не захотів нам про це сказати, — промимрив Журка.
— Ох, не думайте про нього погано! — поспішила Галінка захистити асистента. — Це дуже порядна людина. Тільки він страшенно вражений усім цим. Боїться, що міліція його підозріває. Ну та й я, певно, боялася б на його місці. З тим порошком йому не пощастило.
— Порядна людина не повинна нічого приховувати, — сказав Журка.
— Не кожен відважний у таких справах, — прошепотіла
Я подумав, що Галінка більш інтелігентна і досвідчена, ніж це могло б, на перший погляд, здатись, і відчув задоволення.
— А ви бачили рукопис «Дельта» або «Дзета», коли прийшли до професора робити укол? — запитав я.
— Здається, я вже раніше відповіла вам на це запитання, — сказала трохи ображено Галінка, — я бачила тільки портфель. Лежав на письмовому столі.
— Я теж бачив тільки портфель, — промовив Журка, коли ми вийшли з кімнати панни Стор.
Потім ми знову допитали Заплона і доктора Протоклицьку, але ці допити не дали нічого нового. Обоє заявили, що не знають про рукописи професора, не входили до його кімнати і не уявляють собі, куди ці твори могли подітися.
Мацьошекова знала ще менше. Вона й не чула про рукописи в жовтих обкладинках і навіть не пам'ятала, чи лежав на столі якийсь портфель.
Під час розмови з Мацьошековою ми почули шум мотора. То під'їхав до будинку автомобіль Касіци.
— Мене цікавить, що скаже з цього приводу професор Касіца, — пробурмотів Журка.
Розділ XIV
— Це виключається! — Професор Касіца ходив по кімнаті і поправляв надто тісний комірець. — Що ви придумали, поручику! Заради таких дрібних наукових робіт убивати людину? Та де ж тут здоровий глузд? Що б це дало вбивці?
— Ну, все-таки… — запротестував Журка. — Наукову праця завжди має цінність.
— Колего, ви б не купили за неї навіть добрих штанів. — Касіца поблажливо поплескав Журку по спині своєю ведмежою лапою.
— Ви жартуєте, професоре. Але ж я маю на увазі не звичайну грошову вартість. Ця праця могла б забезпечити молодій людині, яка присвятила себе науці, непоганий старт… початок кар'єри. Наскільки мені відомо, доктор Заплон, наприклад, обрав подібну тему для своєї дисертації.
Вражений Касіца на мить остовпів.
— Ви думаєте, що хтось з асистентів міг би?
— Думаю, що все-таки це причина, професоре. Я хотів би, крім того, звернути вашу увагу на той факт, що обидві ці праці пропали.
Касіца зайшовся реготом.
— Ви говорите це серйозно?
— На жаль. Це вже встановлено. Рукописи хтось украв.
— Та це дурниці! Обидві праці у мене.
— У вас? — ошелешений Журка аж онімів.
— Професор Містраль передав їх мені в суботу зараз же після мого приїзду.