Пристань Ескулапа

Низюрский Эдмунд

— А як ви думаєте, чи не міг професор залишити ключ у дверях з зовнішнього боку? — запитав Журка.

— Думаю, що міг… Він завжди залишав ключ зовні. Професор ніколи не замикався в кімнаті. Хіба тільки на ніч.

— Так… так… — повторював Журка, потираючи руки. — А ви можете показати нам той графин, з якого наливали для професора вишнівку?

Мацьошекова злякано глянула на нього.

— Невже ви думаєте, пане поручику, що… це від тої вишнівки?

—

Не думаю, — пробурмотів Журка. — Я ніколи нічого не думаю, я тільки веду слідство, розумієте? І прошу не задавати мені більше таких питань, що б я не робив.

— Добре, пане.

— Ну, то ходімо на кухню.

— Ще одне питання. — Трепка підійшов до Мацьошекової, тримаючи в руках кошик для сміття. — Ви вчора ввечері викидали сміття з цього кошика?

— Ні… сміття з кошиків викидається вранці, коли в кімнатах прибирають..

— Дякую, тепер можна перейти до кухні.

— От із цього графина, — показала Мацьошекова і простягнула руку до кришталевого бутеля, що стояв на поличці буфета.

— Не доторкуйтесь! — крикнув Журка.

Мацьошекова відсмикнула руку і затулила рот.

— О боже! — злякано прошепотіла вона.

— Що сталося?

— О боже! — видавила жінка. — Графин порожній.

— А ви певні, що вчора ввечері там ще була горілка?

— Ну звичайно, адже за столом випили тільки по чарці. Коли я прибирала, тут ще було з чверть літра. Професорові я налила половину скляночки, залишилося ще багато.

— А сьогодні вранці горілка ще була?

— Ні… я не помітила. Розгубилася, пане.

— Може, горілку випив хтось із мешканців? Як тут ведеться? Кожен може прийти на кухню і налити собі чарку?

— Ні, пане. Для докторів є «аптечка» у вестибюлі нагорі. А звідси горілку беремо тільки до вечері.

— Розумію!

Журка обережно взяв графин за край шийки.

— Ви його заберете? — запитала Мацьошекова.

— Так. — Журка пильно глянув на неї.

— Я хотів би ще запитати… — Трепка погладив лисину. — Ви пригадуєте, що в п'ятницю ранком професор ходив на прогулянку.

— Пригадую.

— Як ви думаєте, куди ходив тоді професор?

Мацьошекова насупила брови.

— Не знаю… Я вже казала вам, що не знаю.

— Жаль, — промимрив Трепка.

Ми вийшли, з кухні.

— Справа заплутується дедалі більше, — сказав Журка. — Не подобається мені вся історія з вишнівкою.

— Ти думаєш, що в горілці могла бути отрута? — спитав я.

— А чому б і ні…

— Все це добре, але мотив, мотив, панове? — покашлюючи, сказав Трепка.

Розділ X

Доктор

Протоклицька була цілком спокійна. Здавалося, що смерть професора зовсім не вразила її. Жінка виглядала навіть набагато краще, ніж минулого вечора. Обличчя було чудово «зроблене», на пальцях — манікюр. Вона невимушено сіла в кріслі Містраля і холодно втупилася в поручика Журку, який перегортав свої записи.

— Як ви думаєте, заради чого отруїли професора?

— Не маю уявлення, — швидко відповіла Протоклицька.

Журка багатозначно глянув на Трепку і запитав:

— Що ви робили вчора після вечері?

— Чи не необхідне питання, поручику? Мені здається, що ми весь час перебували під наглядом цих панів, — Протоклицька примруженими очима глянула на мене і на Трепку.

— Якщо говорити точно, — процідив крізь зуби Журка, — то не весь час. Адже капітан і поручик виходили надвір, коли Мацьошекова вчинила тривогу.

— Ах, он що! Здається, доктор Йонаш уже з'ясував це питання. Ми лишалися на місці. Не заходили ні в лабораторію, ні в кімнату професора.

— Так, — підтвердив Журка. — А потім? Ви нібито ходили на кухню сказати, щоб Мацьошекова приготувала каву.

— І це вас цікавить? — здивувалася доктор Протоклицька. — Так, я пішла на кухню, ну й що ж із того?

— Вас не було точно двадцять хвилин. — Журка відсунув записи. — Що ви так довго робили?

— Ви, бачу, дуже точні, поручику, — холодно посміхнулася доктор Протоклицька. — Але думаю, що легко зможу задовольнити вашу цікавість. Просто я не застала Мацьошекової на кухні і мусила шукати її в іншому місці.

— А саме?

— А саме в пекарні, де вона пекла пироги.

— Але коли ви повернулися, — втрутився я, — на вас не видно було слідів дощу.

— Яка тонка спостережливість, поручику, — іронічно посміхнулася Протоклицька. — Ви, мабуть, уявляли, що я побігла на другий кінець саду в своєму платтячку? На щастя, у мене є плащ з капюшоном.

— Розповідайте, будь ласка, далі, — заохотив її Журка.

— Далі дуже цікаво, — продовжувала іронізувати Протоклицька. — Я сказала Мацьошековій про каву і повернулась додому.

— Разом з Мацьошековою?

— Ні… Я повернулася раніше. Мацьошекова сказала, що заварить каву в пекарні, бо на кухні плита вже не горить.

— Але в вестибюль ви, здається, ввійшли разом з Мацьошековою?

— Ми ввійшли одночасно, але не разом. Це трохи різні речі.