Подорож до Эльдорадо.
Шрифт:
– Дурниці ти верзеш, містер! Хіба не чув - ніхто самочинно, без їхнього дозволу, сюди не заїде, не залетить, Раціо? Раціо!
Стенлі Хар міряє його поблажливо-презирливим поглядом:
– Зрозумій, містер. Ти доповіси своїм, я - своїм. Почнуться переговори, договори, а нам що? Ну, пабліситі, слава, а прибутку-нуль. А так по радіо ультиматум - здавайся, добровільно оголошуй себе штатом Америки! Ні? Уан атомна бомба і - ол райт! Ясно?
– Ах ти ж, зараза імперіалістичеська! А я зараз - ам усе. А вони тебе, натурально, за шкіру і в окіян-море. Раціо? Раціо!
– Ноу-ноу, містер Галасун...
– Стенлі піднімає догори ліву руку і поплескує правою по світло-жовтій кобурі, що висить у пахві на тоненькому ремінці. Кобуру обтяжує дев’ятизарядний кольт.
– У них тут ніяких зброй, а в мене ось... Розумійт? Подумайте до завтра. Згода -сіт даун вертоліт. Америка! А потім - радіограма, і ми - хазяйнуй на Ельдорадо. Розумійт? Ми будемо багатші, ніж усі країни разом. Розумійт? Ми заткнемо за пояс всі корпорацій, монополій. У нас не буде конкурент!
Купчик, вислухавши Галасуна, спустив ноги на підлогу, всунув їх у капці, почовгав до столу. Вийняв із склянки свої щелепи, вставив.
– Товаришу капітан, нас ніхто не уповноважував встрявати у переговори. Наше діло - відкрить Ельдорадо і пошвидше змотувати вудочки. Хай ті, кому слід, домовляються.
– Ех, Семйон, Семйон... Нічого ти чоловік, а от класового чутья у тебе ані-ні! Він же такого може натворити! І знову ж таки, у нього ця махалка, а ми, натурально, поки доторохкаемо - патент на відкриття пропаде. Раціо? Раціо!
– Нема чого нам переживати, товаришу капітан. Вони ж сказали ясно - поки не домовляться наші і їхні, не відкриються нікому. А домовляться - подамося на заготовку в законному порядку. Нам пошвидше б додому, товаришу капітан.
Купчик знову виклав у склянку свої щелепи, вмостився позручніше на тахті. Галасун більше не чіпав його - що візьмеш із такого політично неактивного чоловіка?
Здвоєна регенераційна камера напрочуд приваблива.
Це була здвоєна піч, тільки викладена зсередини не цеглою, а м’яким шпаристим синтетичним матеріалом. Так, щоб черінь не муляв боки. А згори і з боків звисали павутинням дротики, бляшки блискученькі та інше причандалля. А призначення всього того причандалля з’ясовував доктор Синапс, бо доктор Ген, який, власне, був автором останньої моделі камери, як уже знаєте, в розчаруванні, в пригніченому настрої. Коротше кажучи, не в формі. І з’ясовував доктор Синапс справу омолодження дуже просто:
– Людина лягає в камеру. Точніше, вдвох лягають, бо одному нудно. Дві доби доводиться лежати при повній свідомості, отож добре, як є з ким словом перекинутися. А потім - сон, глибокий сон. Перед тим як лягати, випивають по склянці еліксиру молодості. Під час перебування в камері в організмі відбувається оновлення всіх клітин. Оновлюється шкіра, кістки, одне слово, геть усе. Процес регенерації супроводжується великими перепадами температури. Людину кидає то в жар, то в холод, вона, можна сказати, стікає потом, для цього й обкладена камера шпаристими синтетиками, - поглинають виділення. А дротики та бляшки - то всього-на-всього давачі, що кріпляться, приклеюються до органів. Спеціалісти з допомогою апаратури стежать за станом організму і в разі потреби міняють температуру в камері, вміст кисню. А інколи виникає потреба і хірургічного втручання. Це коли якийсь із
Доктор Синапс звернув увагу присутніх на дві чималенькі кулі, що виблискували над камерами. У ці кулі-фільтри, як виявилося, відводилися політичні, моральні і всілякі інші пережитки, застарілі погляди, тих, що регенерувалися. Спеціальні прилади фіксували кількість виловлених пережитків.
Хай дарує читач цей поверховий, можна сказати, некваліфікований опис. Але ж не я тому виною. Не моя вина, що на доктора Гена напала хандра, а доктор Синапс спеціалізується в галузі психології. Між іншим, гості не наполягали на уточненні, деталізації. Вони вірили доктору Синапсу, не було у них підстав не вірити. Він ще в передпокої показав їм серію фотознімків, кінофільм, що зафіксували ельдорадців до і після регенерації.
З особливою увагою розглядала ті фото Ліліан Коко. Це вона наполягла, щоб зранку екскурсія почалася саме звідси. Ще у вестибюлі БІоцентру Тау, що також супроводив гостей, повідомив: Рада десятьох не має нічого супроти того, аби гості, якщо виявлять таке бажання, скористалися камерами.
Доктор Синапс тим часом додав, що регенерація, хоч і здійснюється досить успішно, не позбавлена суттєвої вади. В її процесі відновлюються і клітини головного мозку. При цьому губиться частина наявної інформації. Біологи поки що можуть керувати процесом оновлення клітин мозку тільки навпомацки, приблизно. І частенько трапляється так, що після регенерації в людській пам’яті або нічого не лишається, або лишається зовсім не те, що хотілося б.
Коко пропустила повз вуха це застереження. Головне - тіло омолодити. За свою інформацію вона не дуже вболівала. Коко з нетерпінням чекала того моменту, коли цей балакучий доктор врешті вмовкне.
– З вашого дозволу, перші спробуємо ми!
– випалила Коко, спіймавши доктора Синапса на паузі.
– Але ж, шановна добродійко, регенерації передує детальний медогляд. В передпокої ви бачили цілий комплеск діагностичної апаратури. З її допомогою наші специ визначають стан організму, встановлюють точну дозу еліксиру, параметри регульованої температури, весь режим на всіх етапах регенерації.
– То, будь ласка... Хоч зараз!
– випалила Коко і почала розстібати блузку.
– Хвилиночку, любонько!
– Стенлі поклав руку їй на плече.
– Я хотів би знати, докторе, скільки часу займе ця процедура?
– Тиждень, а то й вісім-дев’ять днів. Залежно від рівня амортизації організму.
– Нас такий строк не влаштовує!
– і вже до Коко: - Не забувай, любонько, про справи, мої справи. Я не можу вилежуватися тут цілий тиждень. Мене вже й.так розшукують там на всіх континентах. Я можу втратити на цій процедурі не один десяток мільйонів.
– Але ж молодість... молодість!
– мало не плакала Коко.
Очі Стенлі налилися рішучістю, невмолимістю:
– У моєму розпорядженні день, найбільше - два. Ніби ти не знаєш, що мої спадкоємці давно марять моєю смертю. Не подам я голосу офіційній резиденції завтра-післязавтра, мене вважатимуть загиблим. А за три дні опісля відкриють конверт з духівницею. І хоч там для них дуля з маком, але я можу залишитися теж з дулею!
– Зате ж молодість, молодість!
– К бісу! Все починати з початку?