Подорож до Эльдорадо.
Шрифт:
– М-да...
– скептично зауважив Панько Федорович.
– Самодіяльність, а отсюда і безотвєтственность. Ну, це діло поправиме. Як домовимося про золото, ми вам разом з чавуном задаром пришлемо бригади - писателів.
Тау спробував пояснити, що на Ельдорадо якось не відчувається брак творчих сил, але Галасун і слухати не хотів - як же не відчувається, коли на сцену мусять виходити такі товариші, котрим місце тільки в президії.
Поки Галасун з’ясовував з Тау питання кадрів, акробатів на майданчику змінив меткий сухорлявий ельдорадець. Він вийшов з невеличкою складаною ширмою і сумкою. Поставив ту ширму, заховався за неї на хвильку - і вийшов
Стенлі Хар як прикипів очима до показового майданчика на початку вистави, так і не ворухнув головою. Здавалося, він увесь поринув у мистецтво. Проте досить було заглянути в його очі, аби зрозуміти - Стенлі зосереджено, гарячково міркує. І хвилюють його не проблеми розвитку мистецтва на острові Ельдорадо.
...Не спалося. Не лежалося.. І сон його ніяк не брав. Десь тут поряд поселили і цю парочку. Ох, і ушлий же, видно, цей тип, цей американський урка! Ні, від мене не сховаєшся, мене не обдуриш. Як він тим кіношницьким апаратом нишпорить і нишпорить по всьому! Хіба Семйон за ним вженеться зі своєю клацалкою? Ох, пахне діло керосином, а може, бельзином. І назад, як назад добиратися? У них же тут бельзину давно і в згадці нема. Позичити у цього фертика? Так він тобі й позиче! Познімає, порознюхує все, награбастає золота, заведе свого метелика - і, натурально, фіть! Дожени його! І що його робить, і як його бути? Головне - нема вказівки. Сам, усе сам маєш вирішувати!
У складній ситуації опинився Галасун. Багато курсів кінчив Панько Федорович, а от на прискорені курси міністрів Іноземних справ чи хоча б рядових дипломатів не випадало йому потрапляти. А Купчик? Той взагалі якось без курсів життя пройшов. Самодіяльник, з якого боку до нього не підійди. Лежить он собі на тахті і такого хропака задає - можна подумати, богатир Ілля Муромець спочива. Ноги йому на цей раз Панько Федорович наказав перед сном помити. Але й з помитими ногами Семена Михайловича Панькові Федоровичу не спиться.
Він сідає за стіл, кладе перед собою чистий аркуш паперу, довго сидить у глибокій задумі. Потім, старанно добираючи слова, пише. Тих читачів, що зацікавляться творчістю Панька Федоровича, відсилаю до додатку, вміщеного в кінці повісті.
За дві години Галасун впорався з паперами, розігнув спину, підійшов до стіни.
Отак стоїть він, у трусиках та пантофлях, перед прозорою стіною, що освітлюється тепер ледь-ледь. Ніч. Панько Федорович аж здригнувся, коли почув, що за дверима хтось човгає стиха, шарудить рукою з того боку... Ось тихесенько тук-тук, тук-тук! Навшпиньках, зосереджено висолопивши язика, підкрадається до дверей, прислухається. Йому здається, за ними хтось стоїть, важко-важко дихає, і серце його теж аж бухає. А може, це йому вчувається, може, це його власне дихання, стукіт його серця, що мало не вирветься з грудей? Він, нарешті, наважується і потихеньку відхиляє двері.
Стенлі прикладає палець до вуст, всовується між Галасуном і одвірками до вітальні, потому бере лагідно Панька Федоровича за лікоть і веде... Минули одну кімнату, другу. Галасун, не знати чому, мовчки скоряється йому. Обидва вони мов сновиди. А ось і клозет, тобто нужник. Хар заштовхує туди Галасуна, заходить сам, щільно причиняє за собою двері, клацає защіпкою. У голові Панька Федоровича мелькає здогад за здогадом: “Хоче вивідати секретні дані?.. Карта, карта, мабуть, потрібна йому!.. А що, коли зараз тихенько задушить мене, потім - сонного Семйона? Щоб конкурентів позбутися, щоб лічно собі приписати одкриття Ельдорадо... Раціо? Раціо!”
Тіло Панька Федоровича ціпеніє від жаху. Він широко роззявляє рота: “Рря-яту...” Хар миттю затуляє йому рота лівою рукою, а правою гарячково метеляє і, склавши губи трубочкою, мугикає -мовчи, мовляв, не те, зовсім не те у мене на думці! Переконавшись, що Галасун трохи заспокоївся, Хар навіщось піднімає кришку унітаза, уважно вивчає його, обстукує вказівним пальцем пневматичний апарат, що забезпечує викидання забрудненої води в каналізаційну систему, обстежує кожен квадратний дециметр стін, підлоги, витяжних отворів.
Панько Федорович як зачарований стежить за тими діями, до нього потроху повертається врівноваженість. “Сказився.. Їй-право, з’їхав з глузду!” Стенлі тим часом виявляє задоволення своїм обстеженням і, впритул присунувшись до Панька Федоровича, шепоче майже чистою українською мовою:
– Я до вас. Невеличка нарада на високому рівні!
Лице Панька Федоровича розпливається в усмішці, він стискує в обіймах співрозмовника і, мало не ридаючи, скрикує радісно:
– Так ви наш! Наш?
Стенлі з досадою відштовхує його і сердито шипить:
– Тихше! Тихше! Тут, напевно, десь все-таки понатикувано мікрофонів!
– Відкручує кран над раковиною, вода заплюскотіла. Смикає ручку пневмовикидача - той з шумом вистрілює воду в каналізацію.
– Не ваш я! Я - Стенлі Хар, а точніше - Степан Харчук. Мої батьки вихідці із Західної України. Тому й знаю мову, мати в дитинстві навчила. Але про це - потім. Наскільки я зрозумів, очолюєте експедицію ви, містер Галасун?
– Я!
– не без гордості, але й зі смутком згоджується Панько Федорович.
Сподіваної помочі, вказівки, розпорядження, зрозумів, не матиме.
– Запрошую, містер Галасун, до себе в компанію. Ви розумієте? Ми - я, ви і ваш колега - створюй компанію “Ельдорадо”. На рівних пай. Ви маєте пакет акцій - третину.
– Но-но! Не балакай лишнього! Ми п’ять місяців цурпелилися сюди, у нас карта! Ми знали! А ви тут - п’яте колесо до воза. Який швидкий знайшовся. Ще й командує... Погостюєте - і, натурально, гайда додому.
Стенлі Хар з досадою скривився і перейшов на “ти”:
– Ти, містер, хто ти? Ти ніхто, пенсіонер! Я маю щодня 200 тисяч доларів. Розумійт? Моє слово - на вагу золота!
– Тут, містер, гріш ціна твоєму слову в базарний день.
– Ти нічого не розумій, містер Галасун!
– Но-но, полегше на поворотах. Чхать мені на твої долари! Катай у свою Америку, там, натурально, і командуй. Ти мені не начальство! Раціо? Раціо!
Стенлі Хар обм’як, змахнув рукою:
– Ти не розумій комерцію. Не хочеш - я сам! Я хотів по-чесному, по-джентельменському... Ви тут, і я тут...