Лазарит
Шрифт:
– Горе нам! Навіть уявити страшно, що чекає на євреїв у тій землі в разі перемоги франків. – Ашер бен Соломон скорботно сплеснув руками. – Сподіватися на їхню милість – це чекати, коли лев ляже поруч з ягням. О, чи буде покладено край полону Ізраїлю!..
Важко дихаючи, Ашер замовк.
Тим часом із переходу, що веде до його покою, долетів дзвінкий дитячий сміх. Завіса на дверях заворушилася, відхилилась, і в кімнату ввірвалися трійко даянових онуків. Посіріле від тяжких думок обличчя Ашера бен Соломона засяяло. Він ніжно любив онуків, і в домі цим бешкетникам дозволялося все. Їх пестили й ніжили, немов завчасно намагалися відшкодувати за ті приниження та втрати, які готувало їм життя.
Мартін посміювався, спостерігаючи, як діти вовтузилися зі своїм дідом, аж поки до кімнати не забігла одна з даянових дочок, Ракель, і силою не відтягла малюків.
Посмішка зникла з Ашерового обличчя, і він запитав:
– Що ти знаєш про облогу Акри?
Очі лицаря зблиснули сталлю.
– Акра? Велике місто й порт на узбережжі, що раніше належав Єрусалимському королівству. Я там не був, але знаю, що хрестоносці чудово його укріпили. Та все ж її захопив Саладін, як і більшість християнських фортець та замків.
Він замовк і зітнув плечима, мовляв, додати більше нічого.
Проте Ашер не вгавав:
– Після падіння Акри султан Саладін залишив у фортеці чисельний гарнізон, призначивши командувати ним свого сина Афдаля. Це було конче необхідно, адже неподалік розташований Тир, що залишався під владою Конрада Монферратського, божевільного шукача слави та подвигів. Ти про це знаєш?
Мартін кивнув.
Неможливо жити в Константинополі й не знати Конрада Монферратського. Італійський рід Монферратів волів служити імператорам: як німцю Фрідріху Барбароссі, так і Ромейській імперії. При Константинопольському дворі Конрад мав такий вплив, що домігся від імператора Ісаака Ангела згоди на шлюб із його сестрою Феодорою. Відданість панівній династії маркіз довів іще й тим, що допоміг придушити заколот недоброзичливців базилевса. [41] Це возвеличило Конрада, і він перетворився на об’єкт загальних заздрощів, інтриг та навіть змов.
41
Базилевс – титул візантійських імператорів.
Але Конрад вирішив не чекати, чим закінчаться для нього наклепи заздрісників, тим більше, що й сам Ісаак уже починав думати, що його фаворит, здобувши таку сильну популярність, прокладає собі шлях до трону. Можливо, так воно й було, – занадто вже марнославний і загребущий цей маркіз Монферратський. Хай там як, він несподівано оголосив, що покидає придворну службу на користь хреста паладина, й поквапно вирушив у Святу землю.
Невдовзі весь Константинополь заполонили чутки, буцімто, поки султан Саладін одну за одною змушував здаватися фортеці хрестоносців, Конрад зміг відбити в мусульман приморське місто Тир і надійно закріпився в тій твердині. Султан спробував повернути місто, але безуспішно. Натомість Конрад звернувся до городян і мешканців передмістя з вимогою визнати його законним правителем, інакше він не гарантуватиме безпеки й не захищатиме їхнього майна.
– І слід визнати: маркіз відчайдушно б’ється за Тир, – вів далі Ашер бен Соломон. – А сама звістка про те, що непереможний Салах ад-Дін безсилий проти Конрада Монферратського, поширившись Святою землею, підняла бойовий дух і викликала надію в поріділих лавах хрестоносців. До маркіза звідусіль почали стікатися воїни-християни, які боролися за відновлення королівства франків у Палестині, а низка інших фортець дала султану нещадну відсіч. Зокрема, Триполі, де
– Годі! – несподівано перебив даяна Мартін. – Тут не варто говорити про цих людей…
Він відвернувся до вікна так, наче його увагу раптово привернув зелений візерунок.
Ашер бен Соломон дивився на його твердий, сповнений гідності профіль. Аристократичне чоло, чіткі лінії носа й підборіддя. Нижня губа ледь прикушена… Обличчя спокійне, але в грудях вирують почуття. І це неприємно, бо від людини, котру виховано як захисника юдейського племені, слід було сподіватися іншого. Занадто болісно він сприймав роль, яка йому випала в падінні Єрусалимського королівства.
Але ж про все знали завчасно: існував ретельно продуманий план, згідно з яким вони і діяли! Мартін знав, на що йшов. Ні, не так: тоді ще ніхто, ніхто цього не знав. Ані Салах ад-Дін, який прагнув небагато – відвоювати землі Тіверіади при Галілейському озері, ані сам Ашер бен Соломон, який уклав із султаном угоду про те, що, у разі виконання його людиною обіцянки, Саладін дозволить синам Ізраїлю вільно поселятися, обробляти землю й торгувати в Галілеї.
Що ж, молодий лицар не жалів себе і перевершив найсміливіші сподівання.
Пізніше даян розрахується з ним особливо щедро. Але зараз Мартін збентежений, його душа роздвоєна. Тут є про що подумати.
Проте очільник нікейської общини вів далі цілком незворушно, не оминаючи жодної дрібнички, як завжди, коли належало вичерпно змалювати ситуацію і дати зрозуміти Мартінові найсокровеннішу суть майбутньої справи, чітко пояснивши, чого від нього чекають.
Насамперед він розповів про те, що відразу, як влада Конрада Монферратського в Тирі зміцнилася, султан Саладін несподівано звільнив захопленого в полон у битві при Хаттіні єрусалимського короля Ґвідо де Лузіньяна. Це мало шляхетний вигляд – дарувати свободу полоненому ворогові. Насправді ж, утаємничений у тонкощі політики султан посіяв зерно ворожнечі серед хрестоносців, які досі залишалися у Святій землі. Під чиї знамена стати? Ґвідо де Лузіньян був законним королем, але Конрад Монферратський – удатний полководець і визволитель Тира. Він жадав влади й не збирався ні з ким нею ділитися. Надто з монархом, який дістав право на престол завдяки вдалому шлюбу, а не власній звитязі.
Саме тому, коли король Ґвідо, звільнившись із полону, прибув у Тир зі жменькою прихильників, Конрад відмовився визнати його права. І багато хто сприйняв це за мудре й обґрунтоване рішення. Адже Ґвідо де Лузіньян показав себе таким безпорадним у битві при Хаттіні, що саме його визнали винним у страшній поразці й загибелі королівства. Але він і досі залишався королем та помазаником Божим, тож поступово навколо нього згуртувалися вірні соратники, з якими Ґвідо наважився на зухвалу облогу приморської Акри.
– Акра вкрай важлива для хрестоносців, – продовжував думку Ашер бен Соломон, машинально погладжуючи бороду. – Якщо вони заволодіють цим містом, то матимуть на узбережжі порт, що прийматиме з моря судна зі свіжими, сповненими сил воїнами-християнами. Після перших же успіхів під Акрою до Ґвідо почало надходити поповнення з усієї Європи. Французи, фламандці, італійці, загони з Німеччини та Австрії поступово утворили величезний табір навколо фортеці й, безсумнівно, взяли б її, якби не сили Саладіна, що вчасно приспіли й самі оточили противника. Уже два роки триває ця дивна облога: хрестоносці, діставши поповнення, кидаються штурмувати укріплення Акри, але відразу ж розвертають фронти і, перегрупувавшись, переходять в оборону від султанової кінноти, що насідає з тилу.