Лазарит
Шрифт:
Неподалік від Ашерового будинку в непевному світлі смолоскипа Мартін розгледів зграйку підлітків-волоцюг. Спішившись, лицар нишком наблизився подивитися, що вони там роблять. У ніс йому вдарив нестерпний сморід. Придивившись, він зрозумів, що підлітки, за прикладом дорослих, які зневажають юдеїв, поливають нечистотами сходи до будинку бен Соломона.
– Агов, що це ви тут робите? – грізно гукнув він місцевим грецьким діалектом.
Діти кинулися тікати, але невдовзі зупинилися, второпавши: незнайомець не єврей і не міський вартовий.
– Гостинчик єврейським псам, – нахабно оголосив один, який виглядав старшим за решту. – Нехай тепер спробують відмити свої святині від християнського
Лише зараз Мартін помітив, що підлітки облили нечистотами не тільки сходи й ворота, а й нішу біля дверей, у якій містилася мезуза. [33]
– Негайно поприбирайте!
Голос лицаря лунав непохитно, а рука лежала на руків’ї меча, та діти не поспішали виконувати наказ, немов не вірили власним вухам. Мартіну довелося впіймати за комір двійко шибеників і підштовхнути їх до дверей. Решта кинулися врозтіч.
33
Мезуза – сувій пергаменту з текстом іудейської молитви в спеціальному футлярі, який прикріплювали до зовнішнього косяка єврейського будинку. Текст проголошував єдність Бога й існування заповіту між Ним та єврейським народом. Є звичай торкатися до мезузи пальцями й цілувати її, заходячи в дім і виходячи з нього.
– І не соромно вам, християнському лицареві, перейматися погаслими єврейськими святинями! – вигукнув старший, відбігши на безпечну відстань.
Мартін мовчки спостерігав, як полонені, силувано плачучи, подолами своїх драних хламид намагаються відтерти сходи й очистити нішу. Може, це було жорстоко стосовно дурників, які не розуміють, що коять, але стерпіти таку наругу він не міг. За останні місяці Мартін бачив чимало жорстокості й принижень, яких зазнавали сини Ізраїлю. Вони, як і завжди, витримували все стоїчно та смиренно. Його дивувало, що таку силу духу християни й мусульмани в один голос називали виявом підступів диявола, пекельною впертістю.
– Готово? Тепер геть звідси, і щоб ноги вашої не було в юдерії!
Підлітки кинулися в темряву. Прибирали вони нашвидкуруч, навколо досі страшенно смерділо. Тим часом за дверима зашаруділо, відчинилося невеличке ґратчасте віконечко, у ньому промайнуло світло, і пролунав скрипучий старечий голос:
– Благородний сьєр Мартіне! Слава Богу Авраама, це ви!
Старий Хаїм, далекий родич Ашера бен Соломона, що виконував обов’язки брамника, почав возитися з клямками та засувами. Мартін негайно вказав йому на сліди нечистот навколо мезузи, але той, трясучи пейсами, повторював, що сам упорається, оскільки пана Мартіна чекають і будуть щасливі бачити.
Із середини дому на зчинений старим галас один за одним почали виходити домочадці. Угледівши пані Хаву, Мартін ледь не заплакав, адже ця жінка замінила йому матір. Вона була вже не тією стрункою красунею з оксамитовими очима, якою він побачив її вперше. Після численних пологів пані Хава погладшала, скроні її посріблилися, та коли вона обняла його, промовивши: «Нарешті ти повернувся, дорогий мій хлопчику!», Мартін справді відчув себе вдома. Радісно вітали його старші Ашерові дочки та їхні чоловіки. А ось і друг дитинства товстунчик Йосип!
Друзі міцно обнялися, і тієї миті нікому й на думку не спало б назвати Мартінове обличчя відлюдкуватим чи відстороненим: його сині очі сяяли від надлишку почуттів, він усміхався тією теплою посмішкою, яку зазвичай приховував, але тут йому не було перед ким таїтися, він був серед своїх. Даремно вічно недовірливий Сабір наполягав на тому, що він чужий в Ашеровій родині!
– Мені неодмінно і якнайшвидше треба з тобою поговорити! – звернувся
Невисокий, змалечку схильний до повнотілості, він дивився на друга знизу вгору. Мартін охоче пішов би за ним, але його цупкий погляд уже впіймав на галереї ще одну особу, й очі його засяяли. Руф, донька Ашера бен Соломона, йшла сходами, несучи поперед себе срібну лампу, яка освітлювала її лице так, що здавалося, нібито сяйво розходиться не від вогню, а від її обличчя. Її сімара [34] теж була кольору полум’я, а розшите золотистими блискітками покривало не затуляло пасом виткого пухнастого волосся, яке обрамляло смагляве видовжене дівоче лице. Тонкі шляхетні риси, невеличкий, яскравий, мов квітка, рот і величезні, темні, немов ніч, очі. Вона була така гарна, що Мартіну мимоволі згадалися рядки із Cоломонової «Пісні над Піснями»: «Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси, немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!»
34
Сімара – довге плаття в євреїв, що прилягає до тіла й застібається від верху до низу.
За дівчиною з напівтемряви з’явилася ще одна постать: сутула, але міцно збита, вбрана у світлі одежі суботнього дня. Ашер бен Соломон…
Мартін не міг не помітити, як за його відсутності побіліло, немов присипане сіллю, волосся нікейського даяна, срібляста сивизна вже пробилася і в пишній бороді патріарха. Та Ашерові очі світилися звичною жвавістю й розумом, а глибокі зморшки додавали його обличчю значущості. Тут, у родинному колі, він поводився майже велично, зате, залишаючи дім, мав вигляд звичайнісінького купця-єврея: підлабузнювався, кланявся, лукавив. Мало хто в Нікеї знав, що ту людину малоазійські євреї шанують не менше за древніх царів цього народу.
– Мир тобі, Мартіне, назарянине! – усміхнувся даян.
– Мир і тобі, шановний Ашере бен Соломон, – низько вклонився главі родини лицар.
У присутності даяна Мартін уже не наважувався так відверто милуватися Руф’ю, адже досі й гадки не мав, як Ашер бен Соломон ставиться до його намірів.
– Я чекав на тебе, хлопчику мій, але не сподівався, що ти прийдеш наприкінці дня Шаббат, подарованого моєму народові в пустелі…
Мартін на мить зніяковів, однак Йосип негайно заступився за друга:
– Батьку, не будь таким суворим! Мартін прийшов уже затемна, суботній день закінчується. Що йому заважає бути присутнім на нашому святі?
Мартін полегшено й радісно зітхнув, бо Йосипа підтримали всі присутні, зокрема й Руф, яка не зводила з батька благального погляду.
Ашер усміхнувся в бороду.
– Ти завжди мав тут особливе становище, синьоокий. Зовсім не таке, як шалапут Ейрік чи похмурий Сабір. То проходь, і нехай разом із тобою ввійдуть у наш дім мир та благословення!..
Так Мартін знову опинився серед людей, яких знав змалечку і в глибині душі вважав найближчими. А відколи підросла красуня Руф, це відчуття стало для нього надто важливим.
У прохолоді весняного вечора вся родина зібралася на відкритій терасі внутрішнього дворика, і пані Хава запалила світильник. Це світло мало особливе значення: вогонь, запалений на заході сонця в п’ятницю, відділяв суботу від буднів і символізував світлу радість приходу сьомого дня тижня, а ввечері в суботу полум’я світильника сповіщало про закінчення дня спокою та повернення до повсякденних справ. Руф узяла в матері світильник, підняла його над головою, і всі присутні одночасно зітхнули чи то із жалем, чи полегшено.