Лазарит
Шрифт:
Щойно Мартін про це нагадав, як Руф стрепенулася:
– Але ж я навідріз відмовилася стати дружиною того Гамліеля із Фессалонік! Я плакала, рвала на собі волосся й благала батька скасувати весілля. Гамліель далеко не молодий і страшенно огидний! Вічно потіє і від нього смердить верблюдом. Я навіть колючки від кактуса ковтала, щоб захворіти й не дістатися йому! Адже в мене є ти, мій лицарю!
Мартін усміхнувся, подих йому перехопило. Він згадав, як через рік знову приїхав у Нікею і Руф, котра дивовижно погарнішала, короткою запискою покликала його на побачення. Це було наче здійснення найпотаємнішого
– Завтра я проситиму твоєї руки, – промовив Мартін між двома поцілунками. – Я зробив твоєму батькові стільки послуг, що він не наважиться мені відмовити. Я досить багатий, щоб його пестунці-донечці не довелося змінювати своїх звичок. А ще я збираюсь йому сказати, як сильно й віддано кохаю тебе!
Вуста Руф відгукувалися на поклик його вуст, з її грудей, немов голубине вуркотіння, виривався легкий стогін, і Мартін остаточно втратив голову від пристрасті.
Раптом від будинку пролунав схвильований голос Хави. Вона гукала дочку. Руф негайно вирвалась із його рук, поправила одяг і сховала скуйовджене волосся під покривало.
– Матінка знає, що я тут, – засапано мовила дівчина. – Вона дозволила мені з тобою побачитися… але ненадовго.
Мартін знітився. Хава відпустила до нього дочку, впевнена, що з ним вона буде в безпеці, а він мало не забув про все на світі!
– Іди, моя перлинко. Іди, але пам’ятай: невдовзі ми матимемо більш ніж досить часу на зустрічі. До кінця наших днів.
У темряві зашурхотіли кроки: Йосип ішов по сестру. Та вона досі тулилася до свого лицаря, шепочучи на прощання:
– «Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя в бальзамових горах!..»
Але не йому, а їй довелося бігти на материн поклик. Йосип опустився на лаву біля Мартіна.
– Моя сестра тужила за тобою. І я натякнув батькові, що причина її туги – ти.
– А він що? – спитав закоханий лицар.
– Як завжди, лише віджартовується. Ти ж його знаєш! Ніхто не відає, що в нього насправді на думці.
Розділ 3
Тієї ночі Мартін довго не міг заснути: крізь решітку світив місяць, десь гавкали приблудні пси, подуха тиснула груди.
Але не через це він метався в постелі: після побачення з коханою його душа була переповнена, плоть палала, серце голосно калатало. Лицар мріяв про Руф, про ті часи, коли вони будуть разом і він нарешті позбудеться самотності. Він матиме близьку душу, стане членом великої дружної сім’ї, і ніхто не сприйматиме його за чужинця. Мати й брат дівчини не проти їхнього шлюбу, отже, можна переконати й решту, передусім, самого Ашера бен Соломона. Це нелегко, Мартінів покровитель дуже непроста людина, але прості люди й не досягають такого високого становища, яке посідає цей багатий, впливовий і шанований юдей. Водночас для Ашера немає нічого важливішого за сім’ю, і, якщо родичі стануть на бік Мартіна й Руфі, він не перешкоджатиме їхньому щастю. Так, він суворий, часом невблаганний, його доручення часто потребують нелюдських зусиль. І все ж, даян нікейської юдейської общини інакше ставиться до сироти, який виріс у його домі, ніж до решти помічників, і подеколи виявляє до нього справжню дружню прихильність.
Тільки на світанку Мартіну вдалося заснути. Його ніхто не турбував, і спав
Лицар прокинувся, коли сонце було вже високо. Слуга повідомив, що Сабір з Ейріком уже тут. Ейрік хропить у відведеній для нього кімнаті, виснажений бурхливою ніччю, а Сабір розташувався в дальньому кінці галереї, що оточує будинок, і здійснює полуденний намаз, звернувши обличчя до Мекки.
Умившись і поснідавши, Мартін убрався в довгий вільний одяг та вирушив у покої Ашера бен Соломона: запрошено було тільки його, отже, покровитель збирається доручити йому дещо незвичне.
Коли він минав галереї та переходи просторого даянового будинку, його вкотре вразила сувора розкіш. Стіни в позолоченому декорі, на панелях – вигадлива в’язь висловів древніх мудреців, за фіранками, у нішах, – низькі дивани, закидані шовковими подушками, ноги потопають у коштовних килимах із Шираза. Прислуги не було видно, із саду долинало дзюрчання водограю та шелест листя, від чого тиша здавалася ще глибшою. І це в галасливій, спилюженій Нікеї!
Таки цей народ умів оточувати себе вигодами та комфортом, що були недоступні іншим племенам. Але інакше й бути не могло: дім єврея – його фортеця, житниця, джерело радості та щастя. Тут забуваються всі страждання й приниження, що випали на долю гнаного та зневаженого народу.
При вході до покою Ашера бен Соломона Мартін підняв важку, розшиту сріблом завісу й увійшов у прохолодну напівтемряву. Денне світло пробивалося сюди крізь листя гліциній та плюща, які обвивали заґратоване вікно. Напівморок здавався зеленавим, виткі рослини уздовж стін від подиху повітря коливалися, і складалося враження, що ти раптово опинився під водою.
Даян сидів за столом при вікні, перед ним лежав сувій Тори.
– Нехай будуть з тобою мир і благословення, хлопчику мій, – привітався старий.
– Нехай перейде це благословення на тебе й на твою сім’ю, мудрий Ашере бен Соломон, – стримано вклонився лицар.
Він поцілував покровителю руку й сів на диван навпроти. Незважаючи на самовладання, Мартін був напружений, розуміючи, що не варто зволікати з розмовою про Руф. Іншого такого шансу може не бути. Водночас він почувався перед Ашером ніяково, можливо, це почуття корінням сягало його сирітського дитинства.
Ашер розгорнув сувій.
– Ця книга упродовж віків захищає мій народ від духовного звиродніння, невігластва й варварства. Століття за століттям сини Ізраїлю зазнають переслідувань та презирства. У нас нелегка доля. І все ж ми обраний народ, оскільки не потребуємо посередників між нами і Всемогутнім. Нехай інші навпомацки блукають у пітьмі, марно покладаючись на слова лжепророків, нам же дозволено безпосередньо споглядати лице Його й шанувати Його заповіді!
Даян був відомим красномовцем. Мартін знав про це й мовчки слухав, розуміючи, що за цим вступом ітиме довгий перелік бід, принижень і зла, що їх доводиться витримувати євреям.