Комедії

Мольер Жан-Батист

Раніш не вадило б спізнать один одного І тим для приязні уторувать дорогу.

А так — не відавши, які ми удались, — Глядімо, щоб, бува, не каяться колись!

Оронт

До діла сказано. Та я за річ такую

І за такі думки ще глибше вас шаную!

А поки прийде той дружіння світлий час,

Слуга й тепер уже найнижчий перед вас.

Коли улаштувати щось треба при дворі вам,

То я й порадою допоможу, і впливом:

Чималу, далебі, відограю там роль,

І

над усіх мене шанує сам король.

Я радий повсякчас вам стати у пригоді,

А що цінителів таких шукати годі,

Що всім відомий смак і розум ваш тонкий, —

Насмілюся сонет вам прочитати свій

І тим до приязні підвалини зміцнити.

Альсест

Мій пане, в тих речах не годен я судити,

Даруйте…

Філінт Та чому ж…

Альсест

Великий маю гріх:

Занадто щирий я у присудах своїх.

Оронт

Я й прагну щирості. Мене б ви засмутили,

Якби од мене щось лукаво потаїли.

Лиш на одвертого я важу судію.

Альсест

Як так, добродію, то що ж — я пристаю.

Оронт

Сонет… Бо це сонет… Надія… Це до пані,

Що в серці деякі збудила сподівання…

Надія… — пишних слів, проречисто-гучних,

Нема в цих віршиках і ніжних, і сумних…

Альсест

Ми те побачимо.

Оронт

Надія… Чи ж несмілим

Потраплю слухачам я догодити стилем

І чи вдалось мені належних слів добрать?..

Альсест

Побачимо.

Оронт

Іще насмілюся додать:

За чверть години це я встиг скомпонувати.

Альсест

Не в часі сила там, де йде про результати.

Оронт

(читає)

Надія серце людське веселить

І душу розважає у печалі,

Та сумно нам, Філідо, зрозуміть,

Що не прийде по ній нічого далі.

Філінт

Я зачарований уже від перших слів!

Альсест

(тихо)

Ви зачаровані! І грім вас не убив!

Оронт

Прихильність появили ви в речах,

Та нині з того я вже не радію:

Ах, краще б ви скупі були в дарах,

Ніж мали тільки дарувать надію.

Філінт

В яку

гармонію укладено рядки ці!

Альсест

(тихо)

До лиха! Хвалите нечувані дурниці!

Оронт

Коли в чеканні невеселі дні

Судила доля зводити мені,

То краще з білим світом розлучитись.

Дарма ласкаві тратите слова,

Бо безнадія того повива,

Хто мусить лиш надією живитись.

Філінт

Яке закінчення виборне!

Знаменито!

Альсест

(тихо)

А, враг би взяв тебе! Найкраще б закінчити,

Зламавши дурневі його виборний ніс!

Філінт

А скільки грації!

Альсест

(тихо)

Бодай на неї біс!

Оронт

(до Філінта)

Поблажливості ви явили забагато.

Філінт

Ні, щиро я казав.

Альсест

(тихо)

Зарізав без ножа ти!

Оронт

(до Альсеста)

А з вами, пане мій, умова в нас була:

Одверта, сказано, огуда чи хвала.

Альсест

Тут справа нелегка і делікатна, пане.

Поетам раз у раз поблажливість бажана,

А правда інколи не до вподоби їм.

Розмову мав колись я з віршником одним

(Не назову його). Сказав я без вагання,

Що треба гамувать охоту до писання,

Що рими, зліплені при нагоді дрібній,

Не слід поквапливо нести на суд людський,

Що той, хто вірші всім і кожному читає,

В смішне становище частенько потрапляє.

Оронт

Мій пане, хочете сказати ви мені,

Що помилився я, коли почав…

Альсест

Ні, ні!

Йому доводив я, що творами пустими

Лиш репутацію калічимо собі ми,

Бо люди, як на суд беруть вони кого,

Найперше огріхи підхоплюють його.

Оронт

Виходить, — вартий я за мій сонет догани?

Альсест

Я цього не кажу. Йому навів я, пане,