Комедії

Мольер Жан-Батист

Багато прикладів, як хіть ота до рим

Людей знеславлює…

Оронт

Ви натякнули цим,

Що недоладного я написав сонета?

Альсест

Я цього не кажу… «На біса ви в поети,

Панове, пнетеся? — так я йому сказав. —

Навіщо пхати в друк усе, що написав?

Лиш тим прощаємо ми віршики без змісту,

Сяк-так ізліплені, хто з того має їсти.

Сверблячку марну ви в собі переборіть

І з

мазаниною на люди не спішіть.

Задовольняйтеся, як при дворі ви в шані,

В повазі… Справді-бо, чудне ото бажання —

Доконче з книгами виходить на базар,

Письменних там юрбу збільшаючи нездар», —

Так того віршника я умовляв, мосьпане.

Оронт

Хто ж на такі думки розумний не пристане?

Та я про свій сонет хотів би гадку знать.

Альсест

Найкраще б вам його з шухляди не виймать!

Признаюся — взірці ви мали щонайгірші,

І неприродністю одгонять ваші вірші.

Що має значити: прихильність у речах?

Як штучно сказане оте: скупі в дарах!

ІЦо за фальшива гра: надія й безнадія!

Коли хто простоту цінує й розуміє,

То мусить визнати, що тут її нема

І що виразності шукати теж дарма.

Аж страшно здумати, як зіпсувався нині

Смак у письменників. Давніші покоління,

Хоч різних тонкощів у віршах не плели,

А серце зрушити і схвилювать могли,

Таку от пісеньку хоч би скомпонувавши,

Як ця, що я собі її курничу завше:

Коли б король мені давав

Париж, свою столицю,

Але з коханою за те

Я мусив розлучиться, —

Сказав би так я королю:

«Спасибі вам велике,

Та, гей! Тієї, що люблю,

Не кину я довіку».

Хай рима бідна тут, хай красних мало слів, —

Я цеї співанки оддати б не хотів

За все, що публіка сучасна вихваляє:

Сама-бо тут любов до серця промовляє.

Коли б король мені давав Париж, свою столицю,

Але з коханою за те

Я мусив розлучиться, —

Сказав би так я королю:

«Спасибі вам велике,

Та, гей! Тієї, що люблю,

Не кину я довіку».

От де поезія і щирість почувань!

(До Філінта).

Так, пане, смійтеся! Я можу без вагань

Для цього віршика забути пишні фрази,

Манірних витівок підроблені алмази.

Оронт

А я скажу проте: сонет мій хоч куди.

Альсест

Вам до вподоби він, і тут нема біди:

Свої пишатися ви маєте підстави,

А я по-своєму гадати маю право.

Оронт

Чувати й похвали доводилось мені.

Альсест

Так, від облесників — чому ж би пак і ні!

Оронт

Ви

певні, що умом усіх перевершили!

Альсест

Коли б хвалив я вас, то й ви б мене хвалили.

Оронт

Ат, обійдуся я без вашої хвали!

Альсест

І зовсім слушного ви висновку дійшли.

Оронт

Цікаво бачити, в який то лад і спосіб

У віршуванні вам, мій пане, повелося б!

Альсест

Що ж, віршики лихі я б, може, написав,

Але нікому б їх, напевне, не читав.

Оронт

Не таїтеся ж ви, добродію, з дудаками!

Альсест

У кого іншого шукайте фіміаму.

Оронт

Чи тону іншого ви б часом не взяли?

Альсест

Мій тон теперішній не маю я за злий.

Філінт

(стає між ними)

Еге, панове, ні! Облиште ці змагання!

Оронт

Погарячився я… Даруйте… На прощання

Скажу, що радий вам у всьому я служить.

Альсест

Від мене, пане мій, шанобу теж прийміть.

ЯВА 3

Альсест, Філінт.

Філінт

Ну, бачили, куди одвертість нас доводить?

Він буде вам тепер, де тільки зможе, шкодить.

А що було його хоч трошки похвалить?

Альсест

Не хочу й слухати.

Філінт Але ж…

Альсест

Не варто й жить.

Філінт

Проте…

Альсест

Лишіть мене, на бога!

Філінт

Я не покину вас ніколи й ні для кого.

ДІЯ ДРУГА

ЯВА 1

Альсест, Селімена.

Альсест

Ви правди щирої бажаєте? Скажу,