Комедії

Мольер Жан-Батист

Ну, певне, хочуть там їх якось помирити.

Альсест

Ні, ні! Нещирості від мене ви не ждіте!

Філінт

Скоритись треба вам, — збирайтеся ж, ідіть.

Альсест

Ну, що тут має нам чийсь вирок ізробить?

Чи, може, повелять оті мені панове,

Щоб я сонет лихий та визнав за чудовий?

Ніколи слів своїх я не візьму назад.

Сонет

той — бозна-що.

Філінт

Хай буде краще лад…

Альсест

Лихе лихим назву я завжди, слово честі.

Філінт

Ні, поступитися вам трохи слід, Альсесте,

Ідіть же.

Альсест

Я піду — та голос анічий

Мене не всилує…

Філінт

Збирайтеся мерщій.

Альсест

Допоки сам король наказом іменовим

Не повелить мені озватись іншим словом, —

Я все казатиму, свідомий власних прав,

Що шибениці варт, хто вірші ті писав.

(До Клітандра та Акаста, що сміються).

А, грім та блискавка! Не думав я, признатись,

Що я такий смішний!

Селімена

Ну, годі зволікатись,

Ідіть.

Альсест

Я, пані, йду, — але до вас вернусь

І правди щирої од вас таки доб’юсь.

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Клітандр, Акаст.

Клітандр

Маркізе, інколи дивуюсь я, їй-богу:

Веселий ти щодня, вдоволений з усього.

Скажи по щирості: де теє джерело,

Що стільки радощів душі твоїй дало?

Акаст

Туди к нечистому! Я джерела не знаю,

Щоб набиратися печалі та одчаю!

Адже ж я не бідар, не хоровитий дід,

Шляхетним зветься мій не без підстави рід,

І є таких посад у королівстві мало,

Яких ім’я моє посісти б не давало.

Хтось, може, смілості мені закине брак?

Та кожне бачило і добре знає всяк,

Що я ставав не раз одважно на дуелі,

Немов на ігрища виходячи веселі.

Смаку і розуму мені не. позичать:

Про все я впевнено зугарен міркувать,

Умію, сидячи на щонайпершій лаві,

Складати, як суддя, ціну новій виставі

І подавати знак до шуму та хвали,

Як гарну сцену

нам актори удали!

Я маю грацію, я маю взір привабний,

І зуби наче сніг, і стан тонкий та зграбний,

А зодягатися — скажу без зайвих слів —

У цілій Франції нема таких митців.

Жіноцтву красному я завжди до вподоби,

І сам король мені не відмовля в Шанобі.

Усе це зваживши, ти визнаєш і сам,

Що можу я своїм пишатися життям.

Клітандр

Ведеться скрізь тобі щасливо у коханні, —

Навіщо ж тратиш тут даремні ти зітхання?

Акаст

Даремні? Вдався я, маркізе, не з таких,

Щоб залицятися по-марному, на сміх!

Хай ті лиш, хто не взяв ні вродою, ні спритом,

Під ноги стеляться красуням гордовитим,

Благають, скаржаться, вдаються до зітхань,

До рабських лестощів і до гірких ридань

І мріють довгою дорогою такою

Дійти солодкої заплати дорогої..

Але такі, як я, маркізе, звикли йти

Ходою певною до певної мети.

Коли красуню я обожую і славлю, —

За неї сам себе я нижче не поставлю

І, замилований на вроду чарівну,

Я знаю сам собі і місце, і ціну.

Од безнадійної не мучуся я спраги

І хочу щоразу в зальотах рівноваги.

Клітандр

Гадаєш, дуже ти до серця тут припав?

Акаст

Маркізе, певний я у цім не без підстав.

Клітандр

Повір: ти тішишся облудною маною,

Ти сам себе сліпиш уявою палкою.

Акаст

Так, справді я сліпий, і все те — лиш мана.

Клітандр

Ні, звідки впевненість у тебе виркна?

Акаст

Я сам себе дурю.

Клітандр

На що ти уповаєш?

Акаст

Я тільки тішуся!

Клітандр

Чи докази ти маєш?

Акаст

Кажу ж тобі: мана!

Клітандр

Чи, може, ти з розмов

Із Селіменою дізнав її любов?

Акаст

Їй не цікавий я.

Клітандр

Та ну-бо, не ховайся!

Акаст

Любов моя смішна.