Комедії
Шрифт:
Дон Жуан. А знаєш, її поява схвилювала мене… В ній було щось незвичайне, нове і не позбавлене якоїсь особливої принадності… Її недбалий убір, її сумовитий вигляд, її сльози розпалили в мені маленькі іскроньки погаслого вогню!..
Сганарель. Тобто виходить, що її слова аж ніяк на вас не подіяли.
Дон Жуан. Вечеряти, мерщій!
Сганарель. Зараз.
Дон Жуан(сідаючи до столу), Сганарелю, а слід би все ж подумати про те, як би його позбутися своїх вад.
Сганарель. Атож, атож!
Дон Жуан. Так, далебі, треба таки позбутися своїх вад. Ще років із двадцять або й тридцять поживемо так, а тоді почнемо думати про наші душевні вади…
Сганарель. Ох!
Дон Жуан. ІЦо ти кажеш?
Сганарель. Нічого. Ось і вечеря. (Бере шматок з одного з тих блюд, що їх приносять, і кладе собі в рот).
Дон Жуан. В тебе начебто одна щока здулася. Від чого б то? Ну, чого ж ти мовчиш? Що тобі?..
Сганарель. Нічого.
Дон Жуан. А покажи-но. От чортяка! Та в нього ж флюс! Мерщій-ланцета — треба проколоти!.. Бідоласі вже несила терпіти, ледве дихає… Таж цей нарив може його задушити!.. Постривай!.. Гляньте, він уже зовсім визрів… Ах ти ж, шахрай!
Сганарель. Їй-право, папочку, я тільки хотів покуштувати, чи не передав кухар солі чи перцю…
Дон Жуан. Ну, то сідай сюди та їж. Я заходжуся коло тебе, коли повечеряю. Ти зголоднів, як я бачу.
Сганарель(сідаючи до столу). Ще б пак, пане! Та я ж нічогісінько не їв Від рання й до смеркання. Оцього покуштуйте — ох і добряча штука! (До Раготена, який, коли Сганарель покладе собі чогось на тарілку, в ту ж мить її забирає, тільки-но Сганарель відвернеться). Моя тарілка, моя тарілка!.. Помалу, помалу! Диви, диви, так і тягне!.. Отуди к бісу!.. Та й мастак же ви, кумасю, чисті тарілки підставляти! А ви, малюк Ла Вйолет, та й вчасно ж ви винця підливаєте! Ану лиш мені скляночку!..
Тим часом як Ла Вйолет наливає Сганарелеві вина, Раготен знову забирає в нього тарілку.
Дон Жуан. Хто це так стукає?
Сганарель. Який там гаспид заважає нам вечеряти?
Дон Жуан. Я хочу повечеряти спокійно — хай нікого не впускають!
Сганарель. Постривайте, я сам піду подивлюся.
Дон Жуан(бачачи, що Сганарель повертається, охоплений жахом). Що сталося? Хто там?
Сганарель(киваючи головою, як статуя). Отой… прийшов!..
Дон Жуан. Подивимося й доведемо, що мене ніщо не може злякати.
Сганарель. А, бідолашний Сганарелю, де б тобі сховатися?
Дон Жуан(до слуг). Стільця й куверта! Мерщій!
Дон Жуан і статуя сідають
(До Сганареля). Ну ж бо, сідай до столу!
Сганарель. Пане, я вже наївся…
Дон Жуан. Сідай з нами, кажу тобі!.. Налийте вина!.. За здоров’я командора! Я п’ю за тебе, Сганарелю. Дайте йому вина.
Сганарель. Пане, я вже напився…
Дон Жуан. Пий і заспівай твоєї пісеньки, щоб ушанувати командора.
Сганарель. Я захрип, пане.
Дон Жуан. Пусте!.. Співай. А ви (до слуг) йдіть сюди, підспівуйте йому.
Статуя. Досить, Дон Жуане!.. Запрошую вас завітати завтра до мене на вечерю. Чи стане вам на це відваги?
Дон Жуан. Так, я прийду, а за компанію візьму собі тільки самого Сганареля.
Сганарель. Красненько вам дякую, завтра в мене піст…
Дон Жуан(до Сганареля). Візьми факел!
Статуя. Не треба світла тому, кого веде небо!
ДІЯ П’ЯТА
Сцена являв собою сільську місцевість.
Дон Луїс. Як?! Сину мій, та невже ж милосердне небо зглянулося на мої благання? Невже ви кажете мені правду? Чи не маните ви мене облудною надією? Чи ж можу я бути певний того, що з вами насправді сталося це надзвичайне переродження?
Дон Жуан. Так, я зрікся всіх моїх помилок, я вже не той, що був учора ввечері. Небо раптово змінило мою вдачу, і ця зміна вразить цілий світ. Воно осяяло мою душу, й полуда спала мені з очей; жах мене бере, коли я озираюся тепер на те засліплення, що в ньому так довго перебував, і на те злочинне розпусне життя, що я його так довго провадив… Я пригадую всю ту гидоту, яку я чинив, і дивом великим дивуюся, як небо могло її так довго терпіти і вже двадцять разів не звалило на мою голову грізних ударів свого правосуддя. Я бачу, яку велику ласку подарувало мені милостиве небо, не покаравши мене за мої злочинства, і хочу скористатися з. неї як слід, хочу перед очима цілого світу змінити своє життя, спокутувати мої колишні провини з усіма їх спокусами і постаратися заслужити у неба прощення усіх моїх гріхів. Ось до чого я пориватимуся тепер і прошу вас, добродію, допоможіть мені у виконанні мого наміру, знайдіть мені такого проводиря, який не дав би мені спіткнутися на новому для мене шляху…
Дон Луїс. О сину мій, як легко повертається батьківська любов і як швидко на першому ж слові щирого каяття зникають з нашої пам’яті тяжкі образи, які заподіяв нам син. Я вже забув усі прикрості, що ви їх мені вчинили, — все стерли в пам’яті слова, які я щойно від вас почув… Далебі, я не тямлю себе, я плачу від щастя, всі мої сподівання здійснилися, й мені більше нічого просити в неба. Обніміть же мене, сину мій, і благаю вас, будьте непохитні в цьому гідному хвали намірі!.. А я піду мерщій до вашої матері, понесу їй цю радісну звістку, щоб поділити з нею солодкі пориви мого безмежного захвату та скласти небові глибоку подяку за те благодайне рішення, яке воно вам навіяло.