Комедії
Шрифт:
Дон Алонсо. Ні, ні… Відкладати нашу помсту — це. була б непростима необачність, а такої нагоди може й не трапитися вдруге. Небо нині її. нам посилає, і ми повинні скористатися з цього якнайкраще. Коли честь смертельно поранено, всі інші міркування не до речі, і якщо ви відмовляєтеся взяти участь у такій справі, ви можете собі йти і полишити на мене самого честь цієї славної помсти.
Дон Карлос. Благаю вас, брате…
Дон Алонсо. До чого стільки зайвих балачок! Він мусить умерти!..
Дон Карлос. Спиніться, брате, кажу вам!
Дон Алонсо. Як?! Ви стаєте на бік нашого ворога — проти мене? Замість того, щоб з’єднатися зі мною в єдиному чутті люті, що охоплює мене, коли я його бачу, ви виявляєте до нього почуття лагідні й доброзичливі?
Дон Карлос. Брате, будьмо розважливі у справедливій справі. Помстимося за нашу честь без тієї несамовитості, яка охоплює вам душу. Будьмо господарями над нашим серцем. Нехай же наша відвага, вільна від люті, слухається навіяння ясного розуму, а не поривів сліпого гніву… Я хочу, брате, покрити мій борг перед ворогом і сплату цього боргу вважаю за найперший мій обов’язок. Якщо ми відкладемо нашу помсту, вона від того не втратить своєї сили; навпаки, вона ще виграє, і коли ми не вчинимо цього зараз, наша помста ще справедливішою постане перед цілим світом згодом.
Дон Алонсо. О, яка незбагненна слабкість і яке жахливе засліплення — піддавати такому страшному ризику інтереси власної честі заради безглуздої думки про химерні обов’язки!
Дон Карлос. Ні, брате, не турбуйтесь… Якщо я роблю помилку, я зумію виправити її і беру на себе піклування про нашу честь. Я знаю, чого вона вимагає від нас, і ця відстрочка на один день, до якої мене зобов’язує моя подяка, ще збільшить моє палке бажання виконати повинність честі. Дон Жуане! Ви бачите, що я намагаюся віддячити вам за те добро, яке ви мені вчинили. На підставі цього ви можете» зробити висновки й про інше і вірити, що я з однаковим запалом повертаю всі мої борги і що за образу я віддячу вам так само ретельно, як і за доброчинність… Я не вимагатиму від вас, щоб ви тут ось відразу пояснили нам свої почуття, і даю вам волю обміркувати на дозвіллі, що саме ви вирішите робити надалі. Ви добре знаєте, яку тяжку образу ви нам заподіяли, і я здаюся на ваш суд — визначайте самі, якої сатисфакції вона вимагає. Щоб кас задовольнити, є засоби тихомирні, а є й жорстокі, й криваві, проте, зрештою, на чому б не спинився ваш вибір, ви дали мені слово, що Дон Жуан не ухилиться від зустрічі в нами. Не забувайте про це, прошу вас, і пам’ятайте, що в будь-якому іншому місці я мушу дбати тільки про мою честь!..
Дон Жуан. Я нічого не вимагав від вас і виконаю те, що обіцяв.
Дон Карлос. Ходімо, брате, хвилина поблажливості не чинить ніякої шкоди суворій невблаганності нашого обов’язку.
Дон Жуан. Де ти там, Сганарелю?
Сганарель(виходячи
Дон Жуан. Як, шахраю! Ти тікаєш, коли на мене нападають?
Сганарель. Пробачте мені, паночку; я ж був отутечки, зовсім близесенько. Ця одежина, мабуть, діє як проносне: нап’ясти її на себе — однаково що ліків ковтнути…
Дон Жуан. Ото зухвалець! Хоч би прикривав свою полохливість якимось пристойнішим покривалом. А чи ти знаєш, кому я врятував життя?
Сганарель. Я? Ні…
Дон Жуан. Братові Ельвіри.
Сганарель. Бра…
Дон Жуан. Він людина цілком порядна, поводився як слід, і мені дуже шкода, що ми не поладнали між собою.
Сганарель. Вам було б легко все це виправити.
Дон Жуан. Так, але від моєї пристрасті до доньї Ельвіри не лишилося вже й сліду, і взагалі будь-які обіцянки зовсім мені не до душі. В коханні я люблю свободу, ти ж це знаєш, і ніколи б не зважився замкнути своє серце в чотирьох стінах. Я вже казав тобі двадцять разів, що маю природжений нахил линути душею до всього того, що мене вабить. Серце моє належить усім красуням, і всі вони можуть по черзі здобувати його і володіти ним. стільки, скільки їм пощастить. Стривай-но, що то за чудова будівля, — бачиш, он там, поміж деревами?
Сганарель. Ви не знаєте?
Дон Жуан. Ні, не знаю.
Сганарель. Та-а-ак… То склеп, що його замовив для себе командор незадовго перед тим, як ви його вбили.
Дон Жуан. Ах! Твоя правда. Я й не знав, що він тут. Усі навперебій розповідали мені чудеса про цю споруду та командорову статую, — мені хочеться піти подивитись…
Сганарель. Пане, не ходіть туди…
Дон Жуан. Чому?
Сганарель. Це нечемно — йти дивитися на людину, яку ви вбили.
Дон Жуан. Навпаки, я хочу скласти цей візит на знак чемності, і командор повинен прийняти його дуже ласкаво, якщо він вихована людина. Ну, давай увійдемо.
Склеп розчиняється, видно статую командора.
Сганарель. Ох, як же тут пишно! Які статуї! Який мармур! Які колони! Ох, як же пишно! Що ви на це скажете, паночку?
Дон Жуан. Скажу, що я ще не бачив, щоб честолюбство мерця сягало так далеко… Дивна річ — людина, яка задовольнялася за життя більш-менш скромним житлом, раптом схотіла мати таку розкіш, коли вона вже їй ні до чого.
Сганарель. А ось і командорова статуя.
Дон Жуан. Сто чортів! Який чудовий вигляд має він у цьому вбранні римського імператора!
Сганарель. Їй-право, пане, прегарна робота! Чисто як живий, тільки що не говорить… Він так зиркає на нас, що я, мабуть, добре злякався б, коли б я був тут сам. Здається мені, що й йому не дуже приємно нас бачити.
Дон Жуан. Та-негаразд; це означало б, що він погордував моїм візитом. Запитай у нього, чи не бажає він завітати до мене на вечерю.