Комедії
Шрифт:
Даміс
Ви вкиньте з ним слівце про шлюб сестри моєї:
Боюсь я, що Тартюф замислив щось на неї,
То батька в другий бік коли б іще не збив.
Ви знаєте, що я що справу полюбив:
З Валером любиться сестра моя Мар’яна.
Валерова ж сестра така мені кохана,
Що як не…
Доріна
Він іде.
Оргон
А, брате мій, здоров!
Клеант
Гаразд, що ви прийшли, а я вже був ішов.
А що, на хуторі вже красно, та не дуже?
Оргон
Доріно…
(До Клеанта).
Підождіть хвилинку, милий друже,
Призвольте трошечки, щоб я хоч розпитавсь
Про те, що сталось тут, та вже й не турбувавсь.
(До Доріни).
Чи все за ці два дні велось вам до вподоби?
Що поробляєте? Чи хто не мав хвороби?
Доріна
Завчора в пані страх боліла голова,
Та ще й пропасниця була якась нова.
Оргон
А як Тартюф?
Доріна
Тартюф? До його що пристане?
Такий гладкий, як був, товстий, лице рум’яне.
Оргон
Бідаха!
Доріна
Ввечері то й їсти не могли І за вечерею ні крихти не взяли,
Бо в голові й тоді ще дуже в їх боліло.
Оргон
Ну, а Тартюф?
Доріна
Один за двох він справив діло.
Двох куріп’ят обгриз побожно до кісток,
Та ще й на закуску здоровий з’їв биток.
Оргон
Доріна
Як лягли ж, то, як одну хвилину,
Качались цілу ніч без сну, без одпочину;
Було не можна спать, так дуже їх пекло;
А коло їх і нам спочинку не було.
Оргон
Ну, а Тартюф?
Доріна
Наївсь вечерею смачною,
Устав, та й спатоньки поплентавсь до покою,
І на перини там бебехнувся як пень,
Та вже прокинувся на другий тільки день.
Оргон
Бідаха!
Доріна
Та таки ми пані вговорили, —
І згодились вони, щоб кров їм отворили,
І зараз же тоді зробилось
Оргон
Ну, а Тартюф?
Доріна
О, він не налякавсь нічим
І проти бід усіх, набравши в душу сили,
Хильнув чарок із п’ять, як снідати посіли,
Щоб знову в пані влить ту виточену кров.
Оргон
Бідаха!
Доріна
Та тепер усі здорові знов.
Піду ж до пані я, скажу, що ви чимало
Зраділи, що її хвороби вже не стало.
Клеант
Вона ж у вічі вам на глум вас узяла.
Не гнівайтесь, бо річ моя зовсім не зла,
Але вам так і слід, самі собі ви шкоду
Зробили примхами, яких не чув я зроду.
Чи можна, щоб Тартюф вас так опанував,
Що вже байдуже вам до всіх на світі справ.
Ви прийняли його, ще й полатали лати…
А вже тепер дійшли…
Оproн
Ось годі вам казати,
Бо ви не знаєте зовсім, який він є.
Клеант
Не знаю? Що ж, тоді питання постає:
Як розпізнать його, яким він може бути?
Оргон
Якби вам довелось як слід його збагнути,
Ви б краю не знайшли всім радощам своїм.
Це чоловік такий… Ах! Він такий… зовсім…
Хто слухає його, живе в такім спокою
І дивиться на світ, як на копицю гною.
Я від його розмов цілком не той, що був,
І вже до всіх речей прихильності позбув.
Тепер і приязні в душі моїй немає:
Нехай тут мати вмре, брат, жінка, син сконає, —
Повірите, мені байдуже вже про те.
Клеант
От людські почуття і серце золоте!
Оргон
Якби ви знали, як ми вперше з ним спізнались,
Ви, певно б, так, як я, душею з ним з’єднались.
Оце було щодня до церкви тихо йде
І там, де я стою, навколішки впаде,
І в церкві хто б не був, на нього всяк дивився,
З яким він запалом до господа молився.
Зітхав так голосно, то знов крижем лягав
І землю щоразу покірно цілував;
А як виходив я, мерщій передо мною
Ставав при виході з свяченою водою.
Його слуга, що теж на праву путь ступив,
Про вбожество його зі мною говорив;
І то я став йому грошима помагати,
Але він не хотів усіх від мене брати.