Комедії
Шрифт:
Маротта. Панно, там вас бажають бачити.
Мадлон. Хто?
Маротта. Віконт де Жодле.
Маскаріль. Віконт де Жодле?
Маротта. Так, пане.
Като. Хіба ви його знаєте?
Маскаріль. Це мій найкращий друг.
Мадлон. Мерщій просіть його сюди.
Маскаріль. Ми з ним давненько вже не бачились,
Като. Ось він.
Маскаріль. А, віконте!
Жодле (обнімаючись із Маскарілем). А, маркізе!
Маскаріль. Який же я радий, що довелось зустрітися з тобою!
Жодле. Який же я щасливий, що бачу тебе тут!
Маскаріль. Ну ж бо, обнімімося ще раз, прошу тебе.
Мадлон (до Като). Любонько, слава про нас починає ширитися по місту; ось уже й великосвітські особи знайшли дорогу до нашої господи.
Маскаріль. Шановні панни, дозвольте мені відре? комендувати вам цього щляхетного добродія; слово честі, він вартий знайомства з вами.
Жодле. Справедливість вимагає, щоб вам віддавали належне, а ваші принади поширюють свої суверенні права на людей всіляких звань.
Мадлон. Ви доводите вашу чемність до краю лестощів.
Като. Цей день буде позначено в нашому календарі як найщасливіший.
Мадлон (до Альманзора). Слухайте-но, хлопче, скільки разів вам треба повторювати? Невже ви не бачите, що є потреба в примноженні крісел?
Маскаріль. Не дивуйтеся, що у віконта такий непоказний вигляд: він щойно підвівся з постелі після тяжкої хвороби, яка вимучила його так, що він схуд і зблід на виду, — ось як бачите.
Жодле. Це плоди безсонних ночей при дворі та виснажливих бойових походів.
Маскаріль. А чи знаєте ви, ясні панни, що віконт — один з найхоробріших мужів нашого століття? Він хвацький рубака!
Жодле. Ви, маркізе, ні в чому переді мною не поступитесь. Ми добре знаємо, на що ви здатні.
Маскаріль. Це правда, ми з вами бували в бувальцях.
Жодле. І в таких місцях, де бувало дуже жарко.
Маскаріль (поглядаючи на Като й Мадлон). Атож, а проте не так жарко, як тут. Хи-хи-хи!
Жодле. Ми з ним познайомилися; в армії; коли ми побачилися вперше, він командував кавалерійським полком на мальтійських галерах.
Маскаріль. Атож, проте
Жодле. Війна — чудова річ, але, правду кажучи, в наш час при дворі мало цінують таких служак, як ми з вами.
Маскаріль. Ось чому я й хочу почепити мою шпагу на кілочок.
Като. Щодо мене, то я відчуваю невимовну ніжність до військових!
Мадлон. Я теж їх люблю, але вимагаю, щоб у них із хоробрістю поєднувався розум.
Маскаріль. А пригадуєш, віконте, того півмісяця, що ми його захопили з тобою у ворога при облозі Арраса?
Жодле. Та який там півмісяць? То ж був цілий місяць, цілісінький!
Маскаріль. Мабуть, твоя правда.
Жодле. Ще б пак! Хто-хто, а я те добре пам’ятаю, сто чортів! Мене саме тоді поранило в ногу гранатою, ще й досі видно рубці. Ось помацайте, зробіть ласку! Ви побачите, яка там була здоровенна рана.
Като (помацавши йому ногу). А правда, який великий шрам!
Маскаріль. Будьте ласкаві, дозвольте вашу ручку і помацайте отут, на самій потилиці. Знайшли?
Мадлон. Так, щось там є.
Маскаріль. Це мушкетна рана, яку я дістав під час останнього походу.
Жодле (оголюючи груди). А ось шрам від другої кулі, що прошила мене наскрізь в бою під Гравеліном.
Маскаріль (узявшись рукою за гудзика своїх панталонів). Тепер я вам покажу, яка тут була жахлива рана.
Мадлон. Не треба, не треба: ми віримо вам і без того.
Маскаріль. Це почесні знаки! Вони — найкраща рекомендація для мене.
Като. Ми не сумніваємося, з ким маємо справу.
Маскаріль. Віконте, чи тут твоя карета?
Жодле. А що?
Маскаріль. Ми повезли б цих дам прогулятися за місто і презентували б їм частування.
Мадлон. Ми ніяк не зможемо поїхати сьогодні.
Маскаріль. Ну, то покличмо сюди скрипалів, щоб потанцювати.
Жодле. Чудова думка, сто чортів!
Мадлон. На це ми пристаємо; але ж нас мало, — треба поповнити нашу компанію.
Маскаріль. Гей, ви там! Шампань, Пікар, Бургіньйон, Каскаре, Баск, Ла Вердюр, Лорен, Провансаль, Ла Вйолет! А нехай чорти візьмуть усіх лакеїв! Здається, в жодного вельможного пана у Франції немає таких недбайливих слуг, як у мене. Ці каналії завжди лишають мене самого!