Комедії
Шрифт:
Ох-ох! Дивився я на вас сумирно і т. д.
Като. Ах, яка жагуча мелодія! Скільки вогню! Розкіш! Умерти можна!
Мадлон. В ній є щось хроматичне.
Маскаріль. Ну, що ви скажете? Правда ж, музика добре передає головну думку? «Рятуйте! Злодій!..» А потім наче на всю горлянку гукають: «Про-о-о-о-обі!» І нарешті немов людині затамувало дух у грудях: «Гва-а-а— алт!»
Мадлон. Ось що означає знати суть справи, справжню суть — суть кожнісінької суті! Все
Като. Я ще ніколи не чула такого, талановитого твору!
Маскаріль. Усім тим, що я вмію, я завдячую природі, а не науці.
Мадлон. Природа повелася з вами, як ніжна мати; ви її мазунчик.
Маскаріль. Як же ви бавите час, ясні панни?
Като. Ніяк.
Мадлон. До зустрічі з вами ми додержували великого посту щодо всіляких розваг.
Маскаріль. Пропоную вам повезти вас цими днями до театру, коли на те буде ваше бажання; саме ставлять нову комедію, і мені було б дуже приємно подивитися її разом з вами.
Мадлон. Чи ж можна відмовлятися від таких речей!
Маскаріль. Я тільки прошу вас, аплодуйте якнайбільше, коли ми там будемо; річ у тому, що я обіцяв підтримати автора, — він ще сьогодні вранці мене просив. Тут уже так ведеться, що до нас, людей вельможних, автори приходять читати свої нові твори, щоб ми їх похвалили і створили їм славу. Ну, згодьтеся самі, чи ж наважиться партер нам перечити, коли ми вже висловили свою думку! Щодо мене, то я завжди додержую мого слова, і якщо вже пообіцяв якомусь поетові, то завжди кричу: «Чудово!» — перш ніж у театрі засвічують свічки.
Мадлон. Ой, не кажіть! Париж — надзвичайне місто. В ньому на кожному кроці відбуваються такі події, про які не маєш аніякісінького уявлення в провінції, хоч би яку витончену натуру ти мав.
Като. Досить, досить. Тепер ми вже знаємо, як треба триматися в театрі, і. — будемо аплодувати кожному слову.
Маскаріль. Не знаю, можливо, я й помиляюся, але з вашого обличчя видно, що й ви написали комедію.
Мадлон. Що ж! Може, ви до певної міри маєте рацію…
Маскаріль. Он як? Далебі, ми повинні побачити її на сцені! Між нами кажучи, я теж написав комедію і хочу її поставити.
Като. А яким акторам ви доручите її зіграти?
Маскаріль. Оце запитання! Звичайно, великим акторам. Тільки вони й здатні зрозуміти та оцінити по заслузі мистецький твір. Всі інші — неуки, що читають ролі точнісінько так, як говорять у житті; вони не вміють завивати, декламуючи вірші, та робити паузи в найкращих місцях. Ну, як же ви довідаєтеся, де саме починається гарний вірш, коли актор не зупиниться і тим не подасть вам знаку, що саме тут і слід зчиняти гармидер?
Като.
Маскаріль. Чи до смаку вам оздоба мого вбрання? Чи пасує вона до мого костюма?
Като. Цілком.
Маскаріль. Чи добре дібрано стьожку?
Мадлон. Страх як добре! Справжній Пердріжон!
Маскаріль. А що ви скажете про мої наколінники?
Мадлон. Аж очі в себе вбирають!
Маскаріль. Можу похвалитися принаймні, що вони на добру четвертину ширші, ніж зараз носять.
Мадлон. Признаюсь, мені ще ніколи не доводилося бачити такої вишуканої елегантності в убранні.
Маскаріль. Прошу звернути ласкаву увагу органа вашого нюху на ці рукавички.
Мадлон. Вони страшенно добре пахнуть.
Като. Ще зроду не вдихала я таких добірних пахощів.
Маскаріль. А оце? (Пропонує їм понюхати свою напудрену перуку).
Мадлон. Чудові парфуми! Ах, які витончені, які чарівні пахощі!
Маскаріль. Ви мені нічого не кажете про мої пера! Якої ви про них думки?
Като. Страх які гарні!
Маскаріль. А чи ви знаєте, що кожне перо коштує луїдор? Таку вже я маю звичку: витрачаю гроші, не рахуючи, на все, що тільки можна знайти найкращого в крамницях.
Мадлон. Запевняю вас, що я з вами цілком згодна. Я страшенно вимоглива до всього, що я ношу, і не можу стерпіти, щоб навіть мої панчохи було зроблено не найкращою майстринею.
Маскаріль (несподівано скрикуючи). Ай! Ай! Ай! Помалу, помалу! Бий мене сила божа, панночки, так же не можна! Не знаю, на яку ступити, — ваше, поводження збаламутило мене… О, це нечесна гра!
Като. Що сталося? Що з вами?
Маскаріль. Боже милий! Обидві дами одночасно повстали проти мого серця! Атакувати мене і з правого, і з лівого боку! Ах! Та це ж суперечить міжнародному праву. Наші сили нерівні, і мені доведеться кричати: «Пробі! Гвалт!»
Като. Треба віддати йому належне — в нього якась особлива манера висловлювати свої думки.
Мадлон. В нього такий дивний-предивний розум!
Като. У вас полохлива уява: ви більше відчуваєте страх, ніж справжній біль, і серце ваше волає, хоч його ще й не поранено.
Маскаріль. Та де там, сто чортів! Адже ж його вже потрощено з голови до п’ят!