Кобзар 2000. Soft

Капранови Брати

А у тон їм за парканом відчайдушно співали прикордонники, вирушаючи на захист рубежів.

Розділ 10 ВЕЛИКИЙ ЛОХ

Компанія розпивала та грала в азартні ігри за столиком купе, порушуючи правила перевезення пасажирів залізничним транспортом, але то було байдуже. Поки дядьки випили небагато, тому поводилися мирно. Я вирішила не псувати їм компанію, тим більше що книжку в дорогу захо-пила товстеньку, а за вікном тільки-но починало смеркатися.

–

 Перепрошую, - маленький лисуватий сусіда поліз до себе на верхню полицю, піднявши переді мною вітер давно не праними спортивками. За хвилину він вже спускався назад, тримаючи в руках гаманця. Я завбачливо відсахнулася.

Не знаю чому, але я зовсім не боюся їздити в купе з чоловіками. Напевне, журналістське життя вкінець притупило інстинкт самозбереження. Я була єдиною жінкою у всій компанії і вважала це цілком нормальним. Один з сусідів безбожно дрихнув, розвалившись на верхній полиці, а двоє інших грали в карти, зайнявши половину мого місця і запросивши третім молодика з сусіднього купе. Небезпеки для моєї дівочої цноти поки не було ніякої, бо випивали повільно і небагато. Зате інтенсивно шаруділи картами, розминаючи їх у грубих долонях.

–  Ми ж люди серйозні. В борг грати не будемо. Є гроші - сідай навпроти. Нема - вибачай.
– Тон за столом задавав молодик з сусіднього купе з довгим волоссям та нахабними очима. Я б із таким в карти ніколи не сіла.

Лисун з верхньої полиці розкрив гаманця і пошарудів купюрами.

–  Вистачить і пограти, і потім ще в ресторані знайомство замочить.

Третій, сухий носатий дядько з косуватими очима просто мовчки поляскав себе по кишені. Люди і справді були “серйозні”.

Я не дуже розуміюся на картах, тому спостерігала за всім тільки коли відривалася від книжки, щоб перегорнути сторінку. Поки героїня роману мучилася над питанням, якого кольору білизну вдягти на побачення до коханця, лисун знову поліз нагору і почав порпатись у речах. Гравці за столом змовницьки перезирнулись. Цікаво - от тільки щойно урочисто знайо-милися за чаркою, а вже перезираються за спиною.

–  Слухай, може, тобі дружина грошей не дала, так ти скажи.

Лисун зістрибнув на підлогу, затискуючи в товстих пальцях кілька купюр.

–  Ти за своєю кишенею слідкуй, - пожмакана жовта майка вилізла у нього зі штанів і справляла на мене дуже негативне враження.

Героїня роману трапила у неприємну ситуацію. Вона любила молодого красивого альфонса, а її любив молодий красивий мільйонер. І всі гроші, які давав їй мільйонер, альфонс педантично програвав у казино.

Лисун знову поліз до своїх речей, а його супротивники знову перезирнулися. Чорт забирай, мені це припинило подобатись.

–  Я збираюся лягати. Пересядьте, будь ласка, - звук одночасно захлопнутої книги символізував серйозність моїх намірів.

Носатий озирнувся, і від його погляду, чесно кажучи, мурашки пробігли по спині. Патлатий молодик нахабно вперився в мене своїми безбарвними очима.

–  А давайте, ви підете спати на моє місце в сусідньому купе.

Я збісилась.

–  Давайте краще ви підете спати на своє місце. А я буду спати на своєму.

Носатий

недобре посміхнувся. У повітрі носився запах скандалу.

Ну то хай буде скандал, я готова, хоч насправді це і не дуже приємно.

Лисун важко зістрибнув з верхньої полиці, подивився на мене збудженими очима і захекано промовив:

–  Нам ще трошки лишилося. Дограємо, і все.

–  Ти гроші покажи, якщо хочеш дограти, - патлатий моло-дик щирився і був схожий на пацюка.

Від гамору прокинувся наш четвертий сусіда, що досі мирно спав на верхній полиці. Він протер очі, видобув з кишені цигарки і став злазити донизу з явним наміром піти покурити. Під таким несподіваним напором я була вимушена сісти у свій куток, а компанія зараз же скористалася цим і відновила свою диспозицію за столом. “Чорт з тобою, - розлютилась я раптом на лисого.
– Хочеш програвати, програвай на здоров’я”.

Поки він під жарти і приказки партнерів слухняно слідував моєму побажанню, я спробувала повернутися до читання, але доля нещасної дівчини та двох її коханців здавалася вже нецікавою. Тоді я стала розмірковувати, як краще вчинити - покликати провідника чи одразу піти до начальника потягу.

А карти за столом літали з подвоєною швидкістю. Носатий як-раз неохайно тасував колоду, коли до купе повернувся дядько з верхньої полиці. Він поважно оглянув компанію, потягнув повітря носом і сказав:

–  Чую чос.

Щиро зізнаюсь, я не зрозуміла, що він має на увазі. Але за столом зрозуміли. В наступну мить носатий припинив тасувати і подивився на молодика. Той якось нервово смикнувся, а тоді удавано-весело сказав:

–  Гайда, в ресторані дограємо. Бо дівчині осьо спати треба.

–  Ага, - і собі зрадів носатий.
– Заразом знайомство обмиємо.

Компанія миттєво підхопилася і, почекавши в коридорі, поки лисун видобуде зі своїх запасів чергову порцію грошей, ушилася до вагона-ресторану.

В купе зразу стало просторо і якось світліше. Я зітхнула з полегкістю.

–  Вам допомогти?
– Дядько з верхньої полиці галантно взявся розкладати мій матрац.

–  Дякую.

Був він підстаркуватий, сивий - типовий попутник, і очі такі світлі, навіть трошки безпомічні.

–  Може, мені вийти, поки ви перевдягнетесь?

–  Та ні, чесно кажучи, я поки що спати не збиралася. Просто хотілося припинити це неподобство.

–  Яке неподобство?

–  Ну, як ці двоє обігравали цього, - я показала пальцем на сусідню полицю.
– А ще вигляд робили, що незнайомі.

–  Молодь, - презирливо сказав сусіда.
– Борзота. Нічого до пуття не вміють.

Цікаво.

Я взагалі не дуже великий психолог, але трошки розуміюся на людях. Тому остання фраза примусила уважніше придивитися до сивого попутника.

Придивилася і нічого особливого не побачила. Дядько як дядько. Навіть приємний. Принаймні викликає довіру. Такого можна лишити в купе самого, не боячись, що залізе до сумочки.

Сусіда витлумачив мій погляд по-своєму.

–  Ой, пробачте, я не представився. Федір Іванович, - він трохи підвівся, але одразу ж гепнувся назад, тому що потяг раптово прискорився.