i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

лядь, бормочучи до рогатої слухавки:

— Негайно — до Києва. Знайти — і сюди допра-

— Казала ж — віддай мені дитину на виховання!

вити.

Матері немає, так хоч тітка б попіклувалася! Загубив!

— Так я ж… — розгубився Іполит Вікентійович, —

Зі світу звів, вар’ят-солдафон! О-о-о…

так ми ж… секретне креслення шукаємо… І вбивцю

Закаруселили слуги довкола пані.

інженера Віктора Передері…

Андрійко хустиною обмахує, Ганнуся виловлений

— Знаю, як ви

шукаєте, — бурмоче сердито гене-

монокль подає.

рал Гурчик. — Цим і без тебе є кому зайнятися.

Реве та стогне пані:

Оглядів прискіпливо і на подив улесливо так каже:

— Отрути мені… Ніж у серце! Стрілу в груди!

— Ти ось що, голубе Іполите Вікентійовичу, їдь слі-

Монокль помітила, котрим Ганнуся хотіла пані за-

дом і на першій же зупинці сідай на ту «Царицю». Я те-

спокоїти, руку відштовхнула:

бе аеропланом відправлю! І офіційний папір видам,

— Що це ти мені пхаєш? Мотузку несіть, щоб пові-

щоб зустріли та прийняли по всій формі. Мар’ю Мат-

ситись і гризоти не знати!

віївну умов повернутися.

Упала на крісло:

— Але ж… — знітився Іполит, думаючи про те, що

— Краплі давай! Анісові! Зарізали…

краще б йому з десятьма вбивцями один на один у бій

А генерал у своєму Бурзі теж в кріслі напівпритом-

вступити, ніж генеральську доньку до рідної домівки

ний сидить, усе стрічку телеграфну перечитує:

навернути.

— «Таточку. Не хвилюйся. Я в Києві зійшла…»

— Знаю, знаю, — ще улесливіше каже генерал, —

І в крик до ні в чому не повинного Іполита:

справа не з легких. Але якщо зробиш — обіцяю в сва-

56

57

танні посприяти. Адже бачу, що ти не проти був би.

Пан, стрижений «еспаньйолкою», котрого мосьє

Убережеш її від біди — то й вона твою пропозицію

Очінь міністром фінансів назвав (ну, то нехай так і бу-

цього разу не відкине… До того ж…

де!), з мадам Софі з «сахаретом» на голові.

І замислився, зібгавши в долоні телеграму:

Пані в чорній оксамитовій сукні, оточена служни-

— До того ж пароплавчик цей мене цікавить… Не-

цями та черницями, — Лизавета Павлівна, удова цу-

біжчик наш теж туди збирався…

крового магната з Житомира.

І як гаркне:

Сімейство ювеліра: Соломон Шток з дружиною Фі-

— Подвигів хочеш?

рою Гераклівною, синком Жоржем та папугою в клітці.

Іполит Вікентійович упевнено головою кивнув.

Князь Кальнінь, граф

Цимлянський, промисловець

— Отже, двадцять хвилин тобі на збори! Кругом —

Іван Копито.

марш!

Модний письменник — інкогніто, якого тут усі па-

нянки знають.

* * *

Емансипована поетеса, та, що стригтися хотіла, —

…У вечірньому серпанку пароплав, що повільно пли-

з «тюрбаном», у брюках і краватці чоловічій — пані

ве посеред ріки, схожий на ялинку новорічну — весь

Зінаїда.

у гірляндах вогнів.

— Знімай усіх підряд, — шепоче режисер. — Плів-

Вікна салону світяться м’яким жовтогарячим світлом.

ку вночі проявимо, завтра панству показувати буде-

На верхній палубі циганський хор тиху пісню заво-

мо — всім себе приємно буде побачити.

дить — багатоголосу.

А знімати дійсно є що!

Призахідне сонце осідає краплями в золотому і чер-

Пані та панянки — усі в модному вбранні, пахтять, воному намисті.

мов квітник, очима стріляють, знайомих і незнайомих

За скляними дверима салону, що на палубу ведуть,

панів вистрілюють, а ті так і падають, до ручок припа-

видно, як збирається в залі панство на вечерю.

дають, мов підкошені. Фільма гарна виходить.

Режисер з оператором знайшли гарний хід: крутять

Ось упливла, мов ландо, Ванда Такіхасі — красу-

ручку свого апарата на палубі, крізь скло знімають

ня, якої світ не бачив, викликаючи шквал заздрісно-

«чарівний акваріум». Шукають нового слова у сине-

го шепоту, в шовковій сукні, що китайське кімоно на-

матографі.

гадує, — вся розшита білим квітом, мов сакура.

Потім змінюють ракурс — заходять до салону, аби

Чоловіче товариство мов бджоли: то до однієї квіт-

гарненько гостей з порогу познімати.

ки кинуться, подзижчать, крильцями помахають, пи-

У кадрі — весь цвіт поважного панства.

лок солодкий потрусять — і до іншої летять, цокаючи

Княжна Анастасія з собачкою і служницею — та са-

підборами модних штиблет.

ма «скрипка», з тонкою талією, що в муаровій сукні бу-

А пані та панянки довкола загадкового письмен-

ла. Нині вона в червоній, схожа на тривожну троянду.

ника кружляють, листівки підписують з його портре-

58

59

том, дарма що він тут «інкогніто», усі його знають, усі

Чоловіче картярське товариство хіба що прекрас-