ГЧ

Долгушин Юрій Олександрович

Розділ дванадцятий

СКАРБИ ВИСОКОЇ ЧАСТОТИ

Другого дня Микола зранку настроїв один з генераторів на «вузол умов». Пробірки пішли в термостат. Через день їх візьмуть у лабораторію на аналіз, і тоді… Отоді і станеться вибух!

Половину серії — звичайну порцію пробірок для одного генератора — він опромінив сам. Щоб не викликати підозри Ридана, треба було пропустити ще таку саму, бо другий генератор уже був вимкнений. Микола доручив цю роботу Ниркіну, а сам перейшов у свою електротехнічну

лабораторію, де монтувався великий «консерватор». Поки пробірки з сюрпризом витримуватимуться в термостаті, він вирішив закінчити монтаж, щоб потім, після остаточної перевірки «вузла умов», відразу розпочати опромінення більших проб м’яса і цілих туш.

Чим краще йшла справа, тим з більшим захопленням працював Микола. Створюючи сушарню, він вперше став організовувати роботу інших, керувати людьми, і тепер йому здавалося, що немає меж тим справам, які можна здійснити в будь-який строк… Він не помічав, що хоч і багато людей допомагали йому, це не зменшувало його турбот; він і далі сам перевіряв усе, що робилося. Турботи все густішим павутинням обплітали його. Уникати їх він ще не вмів.

І не тільки «консерватор» поглинав його думки. Відчуваючи, що робота наближається до кінця, Тунгусов усе частіше згадував про свій «генератор чудес» — єдину ідею, яку він не втілив до кінця. Хай його розрахунки виявились помилковими, але хіба це означає, що можна облишити ідею, забути про неї! Ні, він шукав помилку. Тільки-но в думках про чергові справи з’являвся просвіток, шукання ці відновлювались. А в окремій кімнаті, що прилягала до електротехнічної лабораторії, на столі уже здіймався кістяк «ГЧ», вийнятий з ящика, і деякі деталі були укріплені на своїх місцях. Скоро можна буде остаточно відбудувати апарат, і тоді професор матиме нарешті те, що йому потрібно.

Ще одна неспокійна думка раз у раз зринала в голові Миколи. Минуло вже більше як півроку відтоді, коли він одержав шифроване повідомлення від німецького «ома». За цей час багато чого могло статися в Мюнхені. Що з апаратом Гросса? Микола уявляв собі життя німецького народу, і уява малювала йому найсумніші картини долі невідомого друга… Так, звичайно, це був друг. Тривале мовчання тільки підтверджувало це… Микола з притаманною йому пунктуальністю через кожні два дні о 21.10 за московським часом уважно прослуховував увесь «любительський ефір».

Ганна знала розклад радіороботи Миколи і щоразу, коли він після своїх мандрівок по ефіру виходив з кабінету в їдальню, спрямовувала на нього тривожний запитальний погляд. У відповідь він мовчки знизував плечима.

Цього разу вони були самі в їдальні.

— Що ж це значить, Миколо Арсеновичу? — тихо спитала Ганна. — Невже там… усе кінчено?

— Хтозна? В кращому разі мовчання може означати, що фашистські інженери ще не розгадали таємниці машини Гросса. І наш друг чекає. Повідомляти нічого. Можливо, він чує мене, але сам не виходить в ефір, щоб не пійматись.

— Хай би хоч так! — з надією промовила Ганна.

І ось одного разу серед надзвичайно пожвавленого стрекотіння любительських сигналів Микола раптом почув знайомий визивний заклик. «Він… він!» Схвильовано вслухався Микола, чекаючи кінця виклику.

Так, це був він.

— Нова антена зроблена точно за вашою схемою. Чекаємо продовження, — одразу передав Микола, відповівши на виклик.

— Гаразд. Приймайте.

Пішли цифри.

Микола записував, весь насторожившись, боячись поворушитись, щоб не пропустити яку-не-будь крапку. Так минуло хвилин з десять.

Раптом десь зовсім поряд в ефірі виникли інші сигнали. Це були звичайні сигнали настройки, які нічого не означали: повторювалась одна буква «ж»: три крапки — тире, три крапки — тире і так далі. їх було чути десь «близько» від цифр німця, бо їхня хвиля на якусь частку метра відрізнялась од хвилі, на якій приймав Микола. Потім вони скрадаючись підскочили ближче, ще… ще…

Хтось настроював свій передавач на ту саму хвилю. Микола зрозумів. Напруживши слух, він встиг розібрати ще три-чотири цифри з безладної тарабарщини сплутаних крапок і тире.

Хижак ефіру, точно націлившись на свою жертву, збільшив потужність, і сигнали «ома» потонули в хрипкому ревінні.

Микола швидко схопився і шарпнув двері. Ганна і Наталя здригнулися, обернулись до нього.

— Швидше сюди! — і Микола кинувся було назад, до передавача, як зненацька з-за дверей з’явився Віклінг.

— Що трапилося? — стурбовано спитав він. Микола сторопів. Чорти б його вхопили, через навушники він не почув, що прийшов Віклінг.

— Нічого особливого… Ганно Костянтинівно, ідіть сюди на хвилинку.

Вона увійшла, і Микола досить недвозначно зачинив за нею двері. Вони перезирнулись, мовчки оцінивши незручність становища, Микола махнув рукою, мовляв, обійдеться, і знову надів навушники. Ревіння ще тривало.

Одного погляду на ряди щойно записаних цифр у приймальному журналі було досить, щоб Ганна зрозуміла все.

Слухаючи далі, Микола вийняв аркуш з шифром.

— Треба швидко розшифрувати, — пошепки сказав він. — Зв’язок перерваний, але ще може відновитись.

— А може, краще зробити це потім? — Ганна кивнула в бік їдальні.

Раптом ревіння припинилось. Океан ефіру спокійно і невгамовно шумів своїм рівним прибоєм. Микола чекав.

Ефір був спокійний.

— Авжеж, краще відкладемо, — відповів, нарешті, Микола, не знімаючи навушників. — Ідіть туди і виплутуйтесь. Але пам’ятайте…. — він приклав палець до рота.

Ганна вийшла.

— Ну, вирішено, починаю займатися радіо, — сказала вона Віклінгові. — Справді, це захоплююча річ. Тепер я розумію, чого Микола Арсенович просиджує цілі ночі за передавачем. Знаєте, Альфред, зараз я чула голос якогось любителя з Ньюфаундленду! З того боку земної кулі! Справжній голос, не якісь там крапки-тире. Чудово!

Віклінг удав, що повірив Ганні, і в той же час дав зрозуміти, що насправді він тільки допомагає їй вийти з незручного становища. Незабаром він пішов, лишивши на душі в Ганни гнітюче почуття, що вона незаслужено його образила.

Дівчина поспішила до Миколи. Текст радіограми вже був розшифрований. Ганна швидко переклала його:

— Маю цілком певні відомості підготовки воєнного нападу. Повідомте ЦК партії. Група військових інженерів, яка працювала над машиною Гросса, знищена, машина теж. Гросс і його помічник Мюленберг загинули. Захоплені документи, очевидно, збереглися. Можливе відновлення. Передаю опис принципу повітряного кабеля, спеціально складений загиблим співавтором Гросса. Іонізація досягається шляхом поляризації повітря одночасною дією двох суміжно спрямованих променевих полів сантиметрового діапазону з відношенням частот…»