ГЧ
Шрифт:
Тепер, коли Ганна звернула увагу батька на стан здоров’я Миколи, Ридан неабияк сполошився. Він учинив Миколі суворий медичний огляд.
В операційній були пущені в дію складні риданівські апарати. Вони оповили своїми гнучкими щупальцями голе тіло, м’яко припали до грудей, до спини. Уперше в житті Микола почув биття власного серця й шум легенів. У багато разів посилені знайомими йому приладами, ці таємничі звуки наповнювали всю кімнату, здавалися чужими й страшними. Ридан стояв нерухомо й слухав. Він розумів цю мову людського тіла. Кожен відгук, кожен шерех і тон говорили йому, як працює найскладніший у природі
Потім якісь оптичні рурки втупилися в очі Миколі. Вони зазирали всередину очного яблука, ковзали по сітчатці. Ридан обмацував, стискував тіло Миколи, знаходив якісь нервові вузли, лоскотав його, вистукував, дряпав.
Професор то захоплювався, то стурбовано похитував головою. Діагноз був загалом невтішний.
— Ну й конституція! Я ще не зустрічав такого могутнього організму, такої міцної конструкції. Але нерви вкрай виснажені. Надто натрудили голову, Миколо Арсеновичу, баланс порушений. Голова потребує відпочинку, а тіло — рухів.
— Може, зайнятися спортом? — іронічно спитав Микола.
— Може й спортом, але роботу треба облишити, хоч би тимчасово. Інакше вам доведеться припинити її незалежно від вашої волі.
Кілька хвилин тривало мовчання. Ридан шукав компромісу, розуміючи, що зараз неможливо примусити інженера покинути роботу; в душі професор погоджувався з ним.
— От що, — знайшов він, нарешті, вихід, — вам треба розвантажитись. Давайте поставимо кого-небудь з ваших техніків на опромінення. Зрештою, не так уже необхідно саме вам стовбичити цілими днями біля генераторів.
— Ні, ні! — Микола немов злякався. — Зараз це неможливо, зовсім неможливо… У мене інша пропозиція: дайте мені ще три дні. Нічого не трапиться, я почуваю себе досить добре. А тим часом у мене остаточно визначиться методика дальшого дослідження.
Професор неохоче згодився.
Микола був задоволений собою, він вдало викрутився з небезпечного становища. А головне, він не проговорився! Відпочинок… Ха!.. Цікаво, як би Ридан зважився наполягати на перепочинку, коли б він знав, як стоїть справа…
Микола непомітно прошмигнув у свій кабінет, щільно причинив за собою двері і нетерпляче схилився над великою креслярською дошкою. Ще вчора він знайшов, нарешті, цей «крок хвиль». Складні хвилеподібні криві вже підкорялися законові: три математичні формули визначали їх спади і зльоти на плямистому від нескінченного стирання гумкою полі міліметрівки. Тепер лишалося перевірити востаннє.
Користуючись знайденими формулами, він накреслив ще кілька зльотів цих кривих, які визначали коливання ступеню розпаду тканини, залежно від зміни хвилі, експозиції, потужності. Так! Досить. На цій вертикалі вказані умови, за яких він опромінював м’ясо два дні тому. Згідно з кресленням, ступінь розпаду тут має дорівнювати 68,53 процента. Сьогодні аналізи готові, ось результати. Він розгорнув книгу риданівських записів і відразу звичним оком пробіг останню графу, швидко затуливши від самого себе пальцями низ сторінки. 08,50… 68,57… 68,55… Правильно. Правильно! Потім розкрив кінець запису. Там навскісним риданівським почерком була виведена середня із всієї серії: 68,53 процента.
Серце посилено стукотіло. Він закурив, примружив очі, відкинувся в кріслі. Усе це були акти насильства над собою, можливо, продиктовані слабістю, якимсь ворожим началом, що непомітно й хитро
Зусиллям волі Микола стримав розбурхані думки. Гаразд, це не його справа, його завдання скромніше: треба консервувати м’ясо. І ніякого «закону» поки що немає, звичайна закономірність: за таких от умов опромінене м’ясо через дві доби розкладається до такого-то ступеня. От і все. Ні, не все, хай його дідько візьме! Адже тепер можна розв’язати таке завдання: а за яких умов ступінь розпаду дорівнюватиме нулю, тобто м’ясо зовсім не розкладається?
Микола заглибився в обчислення. Це була складна математична робота, в якій доводилось оперувати абстрактними величинами, які не виражали ні координат кривих, ні ступеня розпаду. Те, що раніше передбачалося шукати практичною роботою на генераторах, тепер Микола визначав математикою. Він шукав діапазон, у якому повинні міститися потрібні умови.
Нарешті обчислення були закінчені. Микола прикріпив на дошці свіжий аркуш міліметрівки й почав креслити…
…За дверима, в їдальні, ще було чути рух, зрідка долинали голоси. Це Ганна і Наталя, як завжди в цю пору року, готувались до екзаменів. Микола піймав себе на тому, що він, як школяр, намагається працювати тихо: хай думають, що він спить. Він усміхнувся, лунко чиркнув сірником, закурюючи, потім підвівся, недбало посунув крісло, з грюкотом розчинив вікно.
Густі, високі і вже темні пагінці липи тепер нагадували ліс, дрімучий і казковий, обсипаний мерехтливими блискітками роси.
У двері обережно постукали, і Микола відчинив.
— Знову! — докірливо промовила Ганна.
— Знову… — машинально повторив Микола, думаючи про те, що тепер він уже не спроможний мовчати про свою перемогу. — Облиште, Ганно Костянтинівно, турбуватися про мене. Ідіть сюди. Наталя теж. — Він тихо причинив за ними двері. — Ну, товариші, перемога! Я тільки що розв’язав нашу задачу. Дивіться… Оце — крива розпаду залежно від зміни хвилі. Ця — залежно від експозиції. Третя — від потужності. Тут, дивіться, усі три криві перетинаються в одній точці. Вона лежить на лінії нульового розпаду. Це вузол таких умов опромінення, при яких м’ясо не буде розкладатися! Завтра я настрою генератор за цими даними, а ще через два дні професор одержить пробірки з термостата із зовсім свіжим м’ясом. Уявляєте, що буде, коли лаборанти більше не знаходитимуть розпаду? Жодних процентів! Нуль!
— А зараз у вас скільки?
— Шістдесят вісім з половиною.
— Виходить, батько і не догадується про це?
— Ні, звичайно!
Вони склали план дії. Професор нічого не повинен знати. Це буде сюрприз.
З цього дня події почали наростати, нагромаджуватись одна на одну. Кожний день приносив щось нове.
Тихий на вигляд риданівський особняк, де завжди кипіло всередині напружене життя, тепер був схожий на казан, готовий вибухнути від подій, що клекотіли в ньому.